Людина між президентами: закулісні історії видатного українського перекладача
Він особливо не відомий всьому світові, але Володимир Шелест – людина, що стояла між президентами України та кількома канцлерами Німеччини протягом 25 років дипломатичних стосунків із цією країною. Ексклюзивно для Platfor.ma пан Шелест розповів декілька бувальщин, яких ви не знайдете в офіційних заявах та репортажах ЗМІ.
Довідка:
Володимир Шелест працює перекладачем у Посольстві Німеччини в України вже протягом 25 років, власне стільки ж, скільки існує і саме посольство. Народився в Ніжині, досить рано розпочав знайомство з німецькою мовою, а з п′ятого класу почав її вивчати в школі, захоплювався поезію Гайне і Рільке, вперше у восьмому класі переклав їхні твори українською. Потім було навчання германістики й усного та письмового перекладу в університетах Києва і Лейпциґа. Після того пан Шелест працював у видавництві в Києві, видавав передусім книжки німецькою мовою. А коли після проголошення незалежності України виникла нагальна потреба в перекладачах, пан Шелест зустрів тодішнього Генерального консула Німеччини в Україні Графа фон Бассевіца і розпочав свою роботу в Посольстві Німеччини в Києві. Протягом своєї кар’єри він перекладав, зокрема, Гельмуту Колю, Герхарду Шрьодеру і Ангелі Меркель.
Відоміший, ніж того хотілось би
У серпні 2014 року Президент Порошенко і Федеральний канцлер Меркель зустрілися на переговорах у Києві. Оскільки обоє добре розмовляють англійською, вони спілкувалися про основні речі безпосередньо. Але коли вже дійшло до деталей, мусив бути на місці я. Зазвичай, моє місце знаходиться ліворуч від «шефа», бо я не хотів би бути правою рукою пані Федерального канцлера. А якщо вже бути чесним, то мені хотілось би бути взагалі невидимим на задньому плані, адже моє основне і єдине завдання – забезпечувати безпомилкову комунікацію між політиками. Але в якийсь момент мені не вдалось ані перебувати на задньому плані, ані бути невидимим. Ось так і виникло це вражаюче фото: перед і водночас за лаштунками світової політики. До речі, ця фотографія посіла друге місце в конкурсі агенції новин dpa 2014 року в категорії «політика».
Битий посуд – на щастя
З 1992 року Німеччина представлена в Україні власним Посольством, а на початку 2000-х років виникла потреба у власній канцелярії – новій основній будівлі представництва в Києві. Архітектори одержали завдання і в грудні 2001 року відбулося свято спорудження даху. На цю подію з Німеччини прибув Федеральний канцлер Шрьодер, з боку України були присутні президент Леонід Кучма та мер Києва Олександр Омельченко.
Зведення нової будівлі Посольства слід було належно відсвяткувати, отож всі почастувалися чаркою горілки. А за місцевим звичаєм, випивши чарку, треба її розбити, бо посуд б′ється на щастя. Коли Шрьодер кинув свою чарку об землю, вона не розбилася… Мер Омельченко підхопив посуд канцлера і собі жбурнув нею об землю – чарка витримала! А такого, щоб маленька чарочка та встояла, мер Києва вже не міг дозволити – і він ухопив молот, що лежав неподалік. Полетіли друзки, чарки не стало, а звичаю дотрималися. Будьмо!
Білі шкарпетки
Перефразовуючи відому приказку, можна сказати «Протокол – це ніжність між державами». В усякому разі, питання протоколу відіграють важливу роль: процедури, порядок розсадки гостей, а інколи й форма одягу точно узгоджуються. Зрештою, обговорюються складні теми, тож краще не сперечатися ще й про те, хто де сидить, правда ж? Під час офіційного фотографування все чітко розплановано: по центру глави держав, радники й перекладачі за ними по боках. Звісно, всі чоловіки в костюмах, з краватками та в шкіряних черевиках з темними шкарпетками. Це в теорії. Але інколи непередбачувана реальність якраз буває дужча за найсуворіший протокол.
У 1993 році мені довелося вперше перекладати федеральному канцлеру Гельмуту Колю. Це вийшло спонтанно: Федеральне міністерство закордонних справ передбачило лише перекладачів з російською мовою, але президент Леонід Кравчук наполіг на українській як єдиній офіційній мові незалежної України. Тож бігом подайте сюди Шелеста – я швиденько зібрався і під час переговорів сів поруч із канцлером Колем. Переговори пройшли успішно. І лиш коли я набагато пізніше побачив фотографії цієї зустрічі, то зрозумів: з поспіху забувся поміняти білосніжні шкарпетки на чорні! Проте й так мав непоганий вигляд, хіба ні?
Стули пельку!
Для перекладачів діє однозначне правило: перекладати якомога точніше, без інтерпретацій, без узагальнень. Ось так. Але в найліпшому разі і промовець мав би дотримуватися певних правил, аби не створювати перекладачеві додаткових труднощів: якомога менше абревіатур, жартів, зрозумілих лише в одній мові, а передусім: робити регулярні паузи.
У 1993 році канцлер Коль разом із тодішнім міністром оборони Німеччини Рюе виступали на прес-конференції в Києві, Рюе, мабуть, забув, що час від часу треба зупинятися. Отож він говорив і говорив, аж поки не втрутився канцлер Коль: «Стули пельку, це ж треба ще перекласти!» Коль перебив свого міністра оборони у властивій мешканцю Пфальца відвертій манері. Делегація німецьких журналістів розреготалася, українські журналісти спрямували на мене німе запитання. Тиша в залі. Я перекладаю: «Пан федеральний канцлер попросив зупинитися!» Рюе всміхнувся, всміхнулися українські журналісти, а я знову зміг присвятити себе перекладу сказаного – причому не як дипломат, а чисто як перекладач.
