15 грудня 2016

Ні, синку, більше не фантастика: як технології зробили мрії реальністю



Ще донедавна науково-популярні фільми дивували різноманіттям винаходів та технологій, про існування яких можна лише було мріяти. Втім сьогодні, з розвитком інновацій, універсальний перекладач, як в персонажів «Стартреку», чи кросівки, що шнурують самі себе, як в Марті МакФлая зі стрічки «Назад в майбутнє» вже не є чимось недосяжним. Разом із нашими партнерами Sony ми зібрали приклади футуристичних винаходів, які сьогодні міцно увійшли в повсякденне життя.

 

Надрукувати собі будинок 

 

 

 

Замість чорнил і паперу – пластик, цемент чи навіть людські клітини. Ще не так давно на це твердження можна було почути у відповідь: «Ні, синку, це – фантастика», тоді як сьогодні 3D-друк використовується повсюдно. Історія починалася в середині 80-х, коли американець Чарльз Халл створив технологію тривимірного друку з використанням цифрових даних. Варто лише створити на комп’ютері необхідну 3D-модель, і далі шар за шаром на робочій поверхні друкарки виростатиме все, що завгодно – від невеликих колекційних фігурок до багатоповерхових будинків.

3D-будівництво минулоріч активно почали практикувати в Китаї: промислові принтери друкують будинок блоками, що дозволяє зібрати його неначе конструктор. В основі – суміш цементу та будівельних відходів. Творці обіцяють, що такі споруди не боятимуться ані вогню, ані води. Втім лише неприродніми матеріалами 3D-друк не обмежується. Для створення органів вчені використовують людські клітини, що дозволяє трансплантувати необхідні частини тіла тим, хто цього потребує, без залучення донорів.

 

Розмовляти з телевізором 

 

 

Перші втілення ідеї розумного телевізора почали з’являтися ще наприкінці 90-х. Тоді жорсткий диск вбудували у звичайний відеомагнітофон, що дозволило записувати телепрограми та дивитися їх у зручний час. Десять років потому цей процес вдалося зробити більш зручним та автоматизованим. Так виник концепт Smart TV, який швидко набув популярності, хоча його потенціал розкрився ще більше зовсім не так давно.

Нещодавно компанія Sony представила нову технологічну розробку – телевізор з підтримкою платформи Android TV. Він став першим в своєму роді справжнім розумним телевізором, з яким тепер можна просто поговорити, і скоро це не буде виглядати дивно для вашого оточення.

Технологія примножує можливості звичайного телевізора, як свого часу інтернет, різноманітні додатки та віджети почали примножувати можливості мобільного телефону. Масштабна колекція відео з усього інтернету, соцмережі та месенджери, сучасні ігри та телепрограми – все це тепер доступно просто на екрані телевізора, варто лише промовити ваше бажання у телевізійний пульт, ніби у мікрофон,  – Android TV реагує на ваш голос. Крім перегляду фільмів, телепередач та ігор, телевізор може стати ще й незамінним помічником у буденних справах. Просто попросіть його показати вам рецепт приготування яйця-пашот, спитайте, яку погоду очікувати завтра у вашому місті або назвіть фільм, якій хочете подивитися сьогодні.

Крім того, нові стандарти якості 4K HDR зробили зображення не просто реалістичним, а надреалістичним – навіть більш яскравішим, деталізованим та контрастним, ніж у природному середовищі. Технологія також дозволила значно покращувати якість старих фільмів, які були зняти не в HDR, автоматично максимально наближаючи їх до вищого стандарту.

 

Розуміти всі мови світу 

 

 

Не заблукати в незнайомому місті, купити футболку з адекватним написом чи замовити в ресторані саме те, чого хочеш, − все це можливо лише за допомогою гаджета та сервісу перекладу в реальному часі. Відомий всім Ґуґл-перекладач існує вже десять років, втім лише декілька років тому в програмі з’явилася нова фішка – перекладати текст, наводячи камеру на необхідний напис. Така функція стала доступною завдяки машинному навчанню – перспективному підрозділу штучного інтелекту.

Рушійною силою цієї технології є алгоритми побудовані на основі нейронних мереж. Їх творці надихалися архітектурою мозку – на запит перекласти те чи інше слово система відреагує не тільки відповіддю, а й засвоєнням наданої інформації. Запам’ятати нове слово може й людина, але запам’ятати сотні тисяч слів на багатьох мовах світу вдасться лише системі з машинним навчанням.

Перші дослідження, які згодом лягли в основу технології машинного навчання, проводилися ще у 18 столітті. До практики справа дійшла у 50-х роках ХХ століття, коли за неї взявся англійський математик Алан Т’юрінг. Більш ніж за 60 років технологія розвинулася до такого рівня, що вже стала сьогоденням техноіндустрії – саме машинне навчання є базою для створення сервісів, пов’язаних з фотографією, перекладом чи голосовим пошуком.


Їздити в машині без водія

 

Їх створювали аби мінімізувати ДТП, але вони все одно потрапляють в аварії. Мали б дати відпочинок водію, втім людина залишається в постійній напрузі, слідкуючи за дорогою. Безпілотні авто тільки нещодавно перестали бути чимось фантастичним і крок за кроком намагаються призвичаїти людей до себе.

 

Спроби створити автомобіль, якому би не був потрібен водій, без особливого успіху з’являлися ще в 30-ті роки ХХ століття. Тоді ідея безпілотного авто базувалася на технології радіохвиль, які, за задумом, дозволяли б контролювати дистанцію на дорогах. Згодом автономність зводилася до самостійного утримання машиною постійної скорості, аби водій менше звертав увагу на педалі, зокрема під час довгих поїздок. Сьогодні ж концепція безпілотного авто полягає саме у відсутності керманича.

Для автономного руху машина потребує «очі», «мозок» і мапу, тому система такого транспортного засобу обладнана радарами, навігаційними датчиками та 3D-камерами. Технологію вже почали використовувати там, де без водія машину дуже важко уявити – в таксі. Одним із перших практику безпілотного таксі спробував сервіс автомобільних перевезень Uber – в серпні цього року авто почали з’являтися на дорогах Пітсбургу, що в американському штаті Пенсильванія. Перші відгуки свідчать про те, що безпілотний автомобіль швидко реагує на ситуацію на дорозі, пропускає інші машини, об’їжджає перешкоди та вибоїни. Втім закон штату передбачає постійну присутність водія в салоні подібної машини – у випадку нестандартної ситуації він має взяти на себе управління. Не зважаючи на застережні заходи, без новин про аварії за участю безпілотних авто не обійшлося. Наразі сферою, де без водія працюється стабільно добре, залишається тільки сільське господарство. Але вже зараз можна із впевненістю сказати, що безпілотні атомобілі – лише питання недалекого часу.


Безкоштовно подорожувати,
не встаючи з дивану
 

 

 

Що робити, коли приїхав в нове місто і не встиг потрапити до омріяного музею? Організуй екскурсію у віртуальній реальності. Саме так зробив керівник американської компанії Woofbert, яка спеціалізується на імерсивних технологіях. За допомогою панорамного відео і 3D-графіки кожен охочий отримує можливість зануритися в раніше небачений світ.

 

Закриті архіви музеїв, втрачені експонати, реконструйовані історичні пам’ятки чи виставкові зали у будь-якій точці земної кулі – аби відвідати їх потрібен лише екран комп’ютера, додаток до гаджету, або шолом віртуальної реальності. Найпростіший з них уявляє собою шматок картону, пару пластикових лінз та смартфон замість екрану. Перший симулятор реальності з’явився ще наприкінці 20-х років минулого століття, коли про комп’ютери ще й мови не йшло. Тоді технологію використовували для навчання пілотів льотній справі. Натомість першою візуалізацією віртуальної реальності вважається «Кінокарта Аспена». Створена 1977 року в Масачусетському технологічному інституті, програма дозволяла пройтися Аспеном, не виходячи на вулицю.

 

Сьогодні ж новини про імерсивні технології з’являються дедалі частіше: американець встановив рекорд, не покидаючи віртуальну реальність більше доби, британець вирішив проїхати 1500 кілометрів велосипедом, не виходячи з дому, а по обидва боки Атлантики розробляють можливість показувати місця злочину в суді за допомогою окулярів віртуальної реальності.

 

Керувати чайником, кросівками та холодильником на відстані 

 

 

Кросівки, які самі себе шнурують, вже в минулому. Сьогодні звичайна пара взуття може вказувати дорогу і для цього не треба докладати магічних зусиль, варто лише підключити її до інтернету. Поєднати з мережею віднедавна можна все – холодильник, кондиціонер чи навіть цілий будинок. Концепція Інтернету речей існує без малого 20 років і за цей час проникла до сфери охорони здоров’я, безпеки, туризму і навіть сільського господарства.

 

Першим приладом, підключеним до мережі, був тостер – такий експеримент 25 років тому на спір влаштував один з творців звичного для нас Інтернету Джон Ромкі. В наші дні цю технологію використовують, щоб слідкувати за пересуванням тварин, контролювати обіг зброї та медикаментів, вирощувати овочі з розумом та зробити власну оселю максимально прилаштованою під свої вподобання. Досягти бажаного можна за допомогою чипів, QR-кодів і навігаційних технологій. Вбудований комп’ютер, спеціифічне ПО і, звичайно, підключення до бездротової мережі − ось і весь джентльменський набір, аби керувати усіма своїми речами на відстані у стилі smart.