Як над нами знущається мозок: уривок з бестселеру «Мислення швидке й повільне»

У видавництві «Наш формат» виходить переклад книги Нобелівського лауреата з економіки Деніела Канемана «Мислення швидке й повільне». Це видання стало бестселером New York Times та Amazon, а New York Times Book Review, The Economist, The Wall Street Journal та інші взагалі визнали його книгою року. Бо Канеман розповідає про таємниці людського мозку, те, як працює наша увага, та те, чому ми насправді не дуже вміємо думати раціонально. Platfor.ma публікує уривок з «Мислення швидкого й повільного».

Характерна особливість буття вашого розуму — те, що ви рідко бентежитеся. Звісно ж, ви інколи стикаєтеся з питанням на кшталт «17 × 24 = ?», відповідь на яке не спадає на думку миттєво, але ситуації, які вас ошелешують, трапляються рідко. Коли ваш розум у нормальному стані, у вас виникають інтуїтивні відчуття та думки майже про все, із чим ви стикаєтеся. Люди вам подобаються чи не подобаються задовго до того, як ви дізнаєтеся про них більше. Ви без особливих причин довіряєте або не довіряєте незнайомцям. Ви відчуваєте, що справа буде успішною, глибоко її не аналізуючи. Ви, спираючись на дані, яких не можете ні пояснити, ні обґрунтувати, часто знаходите відповіді на не цілком зрозумілі для вас питання, — байдуже, кажете ви про це комусь чи ні.

Я пропоную просте пояснення того, як ми генеруємо інтуїтивні думки про складні речі. Якщо не вдається швидко знайти задовільну відповідь на складне питання, Система 1 підшуковує дотичне питання, на яке відповісти легше, і пропонує на нього відповідь. Таку операцію відповіді на одне питання замість іншого я називаю підміною. Також я використовую й інші терміни:

Цільове питання — це оцінка, яку ви маєте намір здійснити.

Евристичне питання — простіше питання, на яке ви відповідаєте замість цільового.

Формальне визначення евристичного методу таке: це проста процедура, яка допомагає знайти адекватну, хоч часто й недосконалу відповідь на складні питання. Слово «евристика» походить від того самого кореня, що й «еврика».

Ідея підміни досить рано була сформульована в нашій з Амосом роботі і стала ядром того, що пізніше перетворилося на метод евристики і когнітивних викривлень. Поставивши перед собою питання, як людям вдається оцінювати ймовірність, не знаючи, що вона собою становить, ми дійшли висновку, що це нездійсненне завдання люди в якийсь спосіб спрощують.

Тож ми вирішили з’ясувати, як це відбувається. Наша відповідь була така: коли людям потрібно оцінити ймовірність, вони оцінюють щось інше, однак вважають, що оцінили безпосередньо саму ймовірність. Система 1 часто здійснює цей маневр, коли стикається з важким цільовим питанням, якщо на думку швидко спадає відповідь на легше евристичне питання, споріднене із заданим.

Підміна одного питання іншим — це непогана стратегія розв’язання важких завдань, і Дьордь Поя включив метод підміни до своєї класичної праці «Як розв’язувати завдання»: «Якщо ви не можете виконати завдання, знайдіть легшу споріднену проблему, якій ви зможете дати раду». Евристичні методи Поя — стратегічні процедури, навмисно реалізовані Системою 2. Але евристичні методи, які я розглядатиму в цьому розділі, не обираються, вони — наслідок «мисленнєвого пострілу дробом», нашого неточного контролю за пошуком відповідей на питання.

Поміркуйте над питаннями в лівій колонці таблиці. Це складно, і ще до того, як ви знайдете обґрунтовану відповідь на будь-яке з них, вам доведеться виконати інші складніші завдання. Що таке щастя? Як розвиватимуться політичні події в наступні півроку? Які вироки зазвичай виносять за фінансові злочини? Чи сильною буде конкуренція, з якою зіткнеться кандидат? Які ще фактори та обставини слід узяти до уваги? Розглядати ці питання всерйоз зовсім непрактично. Однак ви не обмежені самими лише ідеально обдуманими відповідями. Виважені міркування мають евристичну альтернативу, яка подекуди працює непогано, а часом призводить до серйозних помилок.

«Мисленнєвий постріл дробом» дозволяє легко генерувати швидкі відповіді на складні запитання, не перевантажуючи при цьому ледачої Системи 2 важкою роботою. Якщо ви спробуєте відповісти на питання в лівій колонці, найімовірніше, постануть питання, подані праворуч, а на них відповідь знайдеться швидко. Те, що ви відчуваєте до дельфінів чи шахраїв, ваш настрій, враження про здібності якогось політика чи поточний рейтинг президента — усе це швидко спадає на думку. Евристичні питання пропонують готові відповіді на кожне важке цільове питання.

Водночас цій історії ще чогось бракує: відповіді повинні корелювати із вихідними питаннями. Приміром, мої почуття до дельфінів, які вмирають, необхідно співвіднести із сумою в доларах. Інша функція Системи 1, порівняння інтенсивності, спроможна виконати це завдання. Згадайте, що шкалу інтенсивності можна застосувати і до почуттів, і до грошових внесків.

Мої почуття до дельфінів можуть бути більш-менш сильні, і з ними корелює певний розмір грошового внеску. Мені на думку спаде відповідна сума в доларах. Подібні порівняння можливі й для решти питань. Наприклад, навички політика можуть варіюватися від жалюгідних до просто фантастичних, а шкала політичного успіху може сягати від низького показника «Вона не пройде навіть внутрішньопартійні вибори» до високого — «Колись вона стане президентом США».

Автоматичні процеси «мисленнєвого дробу» і порівняння інтенсивності часто пропонують низку відповідей на легкі питання, які можна застосувати і до цільових питань. У деяких випадках відбудеться підміна, і Система 2 схвалить евристичну відповідь. Звичайно, Система 2 може відкинути інтуїтивну відповідь або змінити її, додавши до неї іншу інформацію. Проте лінива Система 2 часто йде шляхом найменших зусиль і приймає евристичну відповідь, не надто придивляючись, доречна вона чи ні. Ви не розгубитеся, не заклякнете, вам не доведеться напружуватись, і ви навіть можете не помітити, що відповіли на зовсім інше питання. Навіть більше, ви, можливо, і не зрозумієте, що цільове питання було важке, тому що інтуїтивна відповідь так легко спала вам на думку.

Погляньте на трьох чоловіків на малюнку і дайте відповідь на питання. Чи справді фігура, зображена праворуч, більша за фігуру ліворуч?

Очевидна відповідь швидко спадає на думку: фігура праворуч — більша. Якщо ви візьмете лінійку та виміряєте фігури, то з’ясуєте, що вони абсолютно однакові. Ваше враження про розмір зумовлене потужною ілюзією, яка яскраво ілюструє процес підміни.

Коридор, у якому видно фігури, зображений у перспективі, і здається, що він іде вглиб. Ваша система сприйняття автоматично інтерпретує картинку як тривимірне зображення, а не як малюнок, надрукований на пласкій поверхні паперу. У тривимірній інтерпретації фігура праворуч розташована набагато далі і значно більша за фігуру ліворуч. Багатьох із нас ілюзія тривимірності справді приголомшує. Лише в художників і досвідчених фотографів розвинене вміння розглядати малюнок як об’єкт на сторінці. У решти з нас відбувається підміна: домінантне враження від розміру тривимірного об’єкта диктує, які судження слід формулювати про розмір двовимірного об’єкта. Ця ілюзія виникає завдяки евристиці тривимірності.

Те, що з вами сталося, коли ви аналізували зображення, — справжня ілюзія, а не нерозуміння питання. Ви знали, що питання стосувалося розмірів фігур, зображених на малюнку. З експериментів нам відомо, що на пропозицію оцінити розмір зображення випробовувані відповідають у сантиметрах, а не в метрах. Вас заплутало не це питання, а збило з пантелику інше, якого вам не ставили: «Якого зросту ці три чоловіки?»

Важливий етап евристичного методу — підміна тривимірного розміру двовимірним — відбувся автоматично. На малюнку є підказки, які передбачають тривимірну інтерпретацію. Ці підказки неважливі для завдання, яке ви мусите виконати (оцінити розміри фігур на сторінці), і варто було б їх проігнорувати, але ви не змогли. Когнітивне викривлення, пов’язане з евристикою, полягає в тому, що об’єкти, які здаються більш далекими, на сторінці зображені більшими за розміром. Як показує цей приклад, судження на підставі підміни обов’язково буде спотворене у спосіб, що доволі легко передбачити. У цьому разі це відбувається так глибоко всередині вашої системи сприйняття, що ви просто не в змозі собі зарадити.

Це опитування, проведене серед німецьких студентів, — один із найкращих прикладів підміни. Зокрема, його учасники відповідали на такі два запитання:

• Наскільки ви щасливі останнім часом?
• Скільки побачень у вас було минулого місяця?

Організаторів експерименту цікавила кореляція між відповідями на ці два питання. Чи може бути, що студенти, у яких було багато побачень, щасливіші за інших? Як не дивно, кореляція виявилася практично нульовою. Очевидно, коли учасників просили оцінити, чи вони щасливі, про побачення студенти згадували не найперше. Іншій групі студентів пропонували ті самі питання, проте у зворотному порядку:

• Скільки побачень у вас було минулого місяця?
• Наскільки ви щасливі останнім часом?

Цього разу результати опитування були абсолютно інші. У випадку такої послідовності питань кореляція між кількістю побачень та рівнем задоволеності життям була настільки сильною, наскільки це взагалі можливо між двома психологічними показниками. Що ж сталося?

Пояснення просте й очевидне, і це яскравий приклад підміни. Схоже, побачення не були найважливішою річчю в житті студентів (згідно з даними першого опитування, щастя та побачення не корелювали одне з одним), однак питання про особисте життя викликало емоційну реакцію. Студенти, які часто ходили на побачення, згадали саме про радості свого життя, а ті, хто робив це рідше, згадали про свою самотність і невдачі. Емоції, що виникли у зв’язку з питанням про особисте життя, в такій послідовності все ще були свіжі, коли піддослідні відповідали на питання про загальний рівень задоволеності життям.

Психологічний механізм того, що відбулося в цьому випадку, точно повторює психологічний ефект ілюзії розміру на рисунку. «Відчуття, наскільки ти щасливий останнім часом» оцінювати складно і незвично. Правильна відповідь потребує серйозних роздумів. Водночас студентам, яких щойно запитали про побачення, не довелося багато думати, тому що в їхніх головах уже народилася відповідь на споріднене питання: наскільки вони щасливі у своєму особистому житті. Замість питання, яке їм поставили, вони підставили те, на яке в них уже була готова відповідь.

Тут, як і в прикладі з ілюзією, в нас знову може постати питання: невже студенти заплуталися? Чи, можливо, вони і справді вважають ці питання синонімічними? Звісно ж, ні. Студенти не втрачають здатності відокремлювати особисте життя і життя загалом. На питання, чи існує різниця між особистим життям і життям у цілому, вони скажуть, що це різні речі. Однак їх не запитували про різницю між цими поняттями, а поцікавилися тим, наскільки вони щасливі. Система 1 уже мала на це питання готову відповідь.

У цьому випадку йдеться не лише про побачення як про щось унікальне. Такий самий патерн простежується у випадках, якщо питання про щастя загалом передує питанню про стосунки з батьками чи про фінансове становище. В обох випадках під час оцінювання відповідей домінує задоволеність конкретною сферою. Будь-яке емоційно важливе питання, що впливає на настрій, матиме такий самий ефект. Умонастрій дуже сильно впливає на людей, коли вони оцінюють, наскільки вони щасливі.

Панування висновків над аргументами найпомітніше в ситуаціях, де залучені емоції. Феномен, під впливом якого наші вподобання і неприязні здатні формувати наші уявлення про навколишній світ, психолог Пол Словік запропонував називати евристикою афекту. Ваші політичні вподобання визначають, які саме аргументи здадуться вам привабливими й слушними. Якщо вам до вподоби політика в галузі охорони громадського здоров’я, ви вважатимете її досить вигідною і менш витратною, ніж пропоновані альтернативи. Якщо ви маєте агресивні упередження щодо інших держав, то, ймовірно, вважаєте ці держави слабкими і такими, що легко підкоряться забаганкам вашого уряду. Натомість якщо ви налаштовані більш миролюбно, то думаєте, що вони сильні і не підкоряться чужій волі. Ваше емоційне ставлення до опромінення харчових продуктів, червоного м’яса, атомної енергетики, татуювань або мотоциклів вплине на вашу думку про користь та ризики, пов’язані з їхнім використанням. Якщо вам не подобається щось із цього списку, ви, швидше за все, подумаєте, що ризики занадто високі, а користь така мала, що нею можна знехтувати.

Цей висновок ще не означає, що ваш розум зовсім закритий, а погляди не піддаються впливу інформації та резонним аргументам. Ваші переконання й емоційне ставлення можуть дещо змінитися, коли ви дізнаєтеся, що ризик від неприємного вам заняття менший, ніж ви думали. Однак інформація про менші ризики змінить і вашу оцінку вигоди (на краще), навіть якщо в одержаній вами інформації про це не було ані слова.

Тут ми бачимо новий аспект «особистості» Системи 2. Дотепер я здебільшого описував її як відносно поступливого спостерігача, що дає Системі 1 значну свободу дій. Я також характеризував Систему 2 як таку, що здійснює активний і цілеспрямований пошук інформації в пам’яті, складні обчислення, порівняння, планування і вибори. У задачі про биту і м’яч та в багатьох інших прикладах взаємодії двох систем нам ввижалося, що Система 2 головна, що вона спроможна чинити опір пропозиціям Системи 1, пригальмовувати розвиток подій і здійснювати логічний аналіз. Самокритика — одна з функцій Системи 2. Однак у питаннях емоційного ставлення до чого-небудь Система 2 не критик, а захисник емоцій Системи 1: вона їх заохочує, а не відкидає. Вона шукає переважно ту інформацію і ті докази, що узгоджуються з її наявними переконаннями, а не ті, що дозволять їх проаналізувати. Активна Система 1, яка шукає когерентність, пропонує свої рішення невимогливій Системі 2.