7 серпня 2017

«Найбільш очевидний варіант – тихо померти»: як війна знищила лікування наркозалежних

Platfor.ma разом з іншими ЗМІ є учасником спецпроекту «Журналістика толерантності» про проблеми, з якими доводиться стикатися представникам сексуальних, національних та інших меншин в Україні. Сьогодні ми публікуємо матеріал Марії Капінос про те, як постраждали від війни люди, які намагаються позбутися наркотичної залежності.

 

 

Георгій Гайдамака з Криму призвичаївся до наркотиків у п’ятнадцять років. Починав він із відносно легких препаратів, але у 2006, у 21-річному віці, перейшов на важкі наркотичні засоби. Незабаром Георгій зрозумів, що йому потрібна медична допомога.

 

Гайдамака звернувся до наркологічного диспансера Сімферополя, і майже через два роки, у 2008, він став одним із перших пацієнтів замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) на кримському півострові.

 

 

ЗПТ дає можливість замінити нелегальний опіоід, наприклад, героїн чи опіум, на легальні, з довготривалішим ефектом, але набагато менш шкідливі препарати: метадон та бупренофін. Саме ці сполуки поширені у практиці замісної терапії. Вживані під медичним наглядом, вони допомагають пацієнтам перебороти фізичний біль в період, коли людина з наркозалежністю перестає вживати наркотики.

 

Однак після анексії Криму Росією у 2014, а згодом – війни на Донбасі, ситуація для пацієнтів, що проживали на цих територіях, кардинально змінилась. Причина – російське законодавство, що тепер поширюється і на окуповані території, категорично забороняє ЗПТ. Отож Гайдамака, разом з іншими 805 пацієнтами замісної терапії, був змушений переїхати з Криму на території, контрольовані українським урядом. Декому з цих людей вдалось знайти роботу та житло, декому – ні.

 

– Ті, кому не вдалось «зачепитись», повернулись в Крим. Велика кількість цих людей зараз вже мертві, – стверджує Гайдамака.

 

Згідно з даними міжнародного благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я», недержавної організації, що підтримує людей з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом, вірусним гепатитом, та пацієнтів ЗПТ, у 2014 році в Донецькій та Луганській областях було 1398 пацієнтів замісної терапії.

 

Але у 2016 році на Донбасі залишилось всього 579 пацієнтів, і це ті люди, що жили на території, контрольованій українським урядом. Тобто можна зробити висновок, що решта 800 пацієнтів втратили доступ до замісної терапії. Однак не існує офіційної статистики, що трапилось з цими людьми, і який відсоток з них переїхав в Україну, щоб продовжити лікування.

 

В Україну замісна терапія прийшла 12 років тому завдяки фінансовій допомозі Глобального фонду по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом та мялярією, а також завдяки технічній допомозі від ЮНЕЙДС, Об’єднаній Програмі ООН з ВІЛ/СНІДу, а також співпраці з недержавними організаціями.

 

На початку 2017 року близько 9615 людей отримували замісну терапію. Цього року в українському бюджеті на ЗПТ закладено 18 млн грн.

 

Поклик до змін

Андрій, який впродовдж 12 років був пацієнтом ЗПТ, зараз працює у благодійному фонді «Альянс громадського здоров’я» і вже сам намагається допомогти людям позбутись наркотичної залежності. Він попросив не розкривати його прізвище, бо його робота пов’язана з поїздками на окуповані території та ризиком для життя.

 

– В Україні люди просто не розуміють, що таке замісна підтримувальна терапія, – каже Андрій. – Вони думають, це означає на легальних засадах роздавати наркотичні засоби. Але ця терапія дійсно змінила моє життя.

 

Андрій розповідає, що в житті кожного наркозалежного наступає період, коли він вживає наркотики не для того, щоб отримати задоволення, а щоб позбутись болю, і саме в цей момент обійтись без замісної терапії практично неможливо. Однак суспільство і досі не хоче розуміти, що без медичної допомоги людина фізично не здатна перестати приймати наркотики.

 

 

І все ж, найважливіший компонент у боротьбі із наркотичною залежністю – бажання самих пацієнтів змінити своє життя, пройти через біль та страждання, щоб врешті-решт почуватись краще, стверджує Андрій.

 

– Матері приводять своїх синів до наших центрів, вмовляючи почати терапію, – згадує він. – Я дивлюсь на цих хлопчаків і миттєво розумію, що вони не готові. Пройде ще як мінімум від трьох до пяти років, перш ніж наркотик почне руйнувати їхнє тіло, і вони самі захочуть змін.

 

Однак далеко не кожен прагне до цих змін. Дехто продовжує вживати наркотики, день за днем збільшуючи дозу, допоки не наступає передозування і як наслідок – смерть.

 

– Ви навіть не уявляєте, що відчуває людина з наркозалежністю, коли її позбавляють дози, – каже Андрій. – Через декілька років вживання наркотиків організм цієї людини перестає продукувати серотонін, гормон, що відповідає за здатність відчувати щастя. Після цього людина з наркотичною залежністю приймає наркотики просто щоб позбутись депресії.

 

Окуповані території

Хоча більшість пацієнтів ЗПТ переїхали до України з контрольованих Кремлем територій, ті, що залишились, рано чи пізно повертаються до прийому наркотиків. Але тепер вони змушені бути набагато більш обережними.

 

В Україні за звинувачення у виробництві, володінні або купівлі наркотиків передбачений штраф у розмірі 1700 грн, громадські роботи або тюремне ув’язнення до дев’яти років – залежно від ступеня тяжкості злочину. Російське законодавство за зберігання наркотиків визначає покарання у розмірі 3354 грн та тюремне ув’язнення до десяти років. За виробництво або продаж наркотичних препаратів – до двадцяти років. Тим не менш, Андрій розповідає, що на окупованих територіях людина може так і не отримати шанс на справедливе слухання його справи. «Затриманий може просто не дожити до власного судового засідання», – стверджує він.

 

Що робити людині із наркозалежністю на окупованих територіях у випадку, якщо їй потрібна медична допомога? «Найбільш очевидний варіант у Донецькій та Луганській областях – померти тихо, не привертаючи зайвої уваги», – ділиться враженнями Андрій.

 

 

Якщо пацієнт приходить в лікарню на окупованих територіях, він отримує лише мінімальну допомогу, наприклад, йому пропишуть високу дозу клофеліну – препарату, що сповільнює серцебиття, викликає запаморочення, тремтіння і дуже часто вводить у стан трансу. Однак також клофелін заспокоює людей та притамовує біль, що обов’язково наступає у наркозалежного, коли він перестає приймати наркотики.

 

Втім, це лише тимчасове вирішення проблеми. Зазвичай таке лікування призначається на період не більше десяти днів, а після цього дозу повільно зменшують. Коли лікування завершується, людина із наркотичною залежністю знову почувається погано, бажання прийняти дозу повертається, і без професійного медичного нагляду та правильної – замісної – терапії пацієнт, скоріш за все, повернеться до споживання вуличних наркотиків.

 

 

Проект «Журналістика толерантності» створений громадською організацією «Фонд Розвитку ЗМІ» та газетою Kyiv Post. Ініціатива проходить за підтримки американського народу, що була надана Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) через Інтерньюз.