21 листопада 2017

Вкл/викл: коротка історія відеоарту з ілюстраціями

8 грудня у Довженко-Центрі в межах проекту Британської Ради в Україні Selector Live виступить Макс Купер, один із провідних сучасних електронних музикантів і відеохудожників. Його творчість – це не лише музика, а й потужні візуальні історії про те, як виникають зірки чи формується ДНК. Щоб краще підготуватися до цієї події, ми попросили музичного редактора онлайн-видання Muzmapa Данила Панімаша згадати ключових особистостей в історії відеoарту, які допомогли відео зустрітися з музикою і створили з цього союзу дещо надзвичайне.

 

 

 

Ідея об’єднання візуальних образів і музики зовсім не нова. Опера, балет, кіно – синтез мистецтв не давав людству спокою стільки ж, скільки існує культура, але саме технології ХХ століття та його цифрова революція породили відеоарт, віджеїнг та візуалізацію для музичного перформансу як самодостатні арт-напрямки.

 

Сьогодні майже в кожного виконавця є власний відеоряд для виступів. Музичний відеоарт вже не є чимось винятковим – скоріше, це норма, яка набуває різних форм, що доповнюють ідею митця і розширюють рамки сприйняття його творчості. Звуки, картини, рухи, образи звертаються до емоційного та інтелектуального досвіду глядача і відтворюють в уяві те суб’єктивне та підсвідоме, що неможливо висловити. Це не лише емоційно-інтелектуальна гра, але і спроба пізнання навколишнього світу.

 

 

 

 

Засновником відеоарту як окремого виду мистецтва вважається корейський митець Нам Джун Пайк. Його перші роботи з використанням відеотехнологій з'являються ще в 1963 році. У певному сенсі він став духовним спадкоємцем видатних і впливових експериментаторів Джона Кейджа та Карлхайнца Штокгаузена. Обидва композитори досліджували не стільки музику у звичному розумінні, скільки її сприйняття слухачем, і намагалися вивести поняття музики за межі звичних вуху нот і мелодій (можна згадати знамениту «4’33» Кейджа або електронну п’єсу Штокгаузена «Спів юнаків»). Нам Джун Пайк же обирає об’єктом свого дослідження телебачення і телевізійні технології – тобто візуальні елементи і їхній вплив на свідомість.

 

Одним із показових і скандальних витворів митця був перформанс «TV Bra for Living Sculpture» у 1969 році. Для віолончелістки Шарлоти Мур Пайк створює спеціальний бюстгальтер, який складається з двох моніторів. Поки Шарлотта грала на своєму інструменті, на монітори транслювалося мерехтіння відеосигналу – це символізувало схрещування людського тіла з телевізійними технологіями, виникнення людини нового типу.

 

Фотографія: artoffice.org / walker-col.imgix.net
 

«Електронна супермагістраль», інший твір митця, – це велетенська карта Америки, викладена з 300 телевізорів, які транслюють різні телепрограми залежно від штату. Так, наприклад, на моніторах штату Оклахома програвався однойменний мюзикл, а на екрани штату Міссісіпі виводили сцени з маршів за рівні права. Концептуальне мислення Нам Джун Пайка та його одержимість інформаційними технологіями і зокрема телевізором як символом навіженої епохи стали основою для розвитку відеоарту.

 

 

 

 

 

У зв’язку з новими візуальними експериментами варто згадати і знаменитого британського режисера Пітера Ґріневея, який, за його власними словами, ненавидить кіно. Він впевнений, що кінематограф ще навіть не народився, а все, що знімають навколо (навіть фільми самого Ґріневея) – це «заручники тексту», лише його ілюстрація. Справжнє кіно за Ґріневеєм – це чистий візуальний образ, який не залежить від сценарію, візуальність як вона є. Навіть якщо образи штучні й вигадані автором, вони повинні пробуджувати нові емоції, відмінні від стандартних канонів драми чи комедії. Саме тому режисер почав захоплюватися віджеїнгом.

 

Віджеїнг – це молодший брат відеоарту, напрямок, що базується виключно на візуалізації образів під музичний акомпанемент. Усі відеофрагменти готують заздалегідь, і завдання віджея на сцені – у режимі реального часу створити відеомікс з різних шматочків так, щоб перед глядачем постала певна ідея чи емоція.

 

Фотографія: "Валiзи Тульса Лупера" (2003) / "Зед, та два нулi" (1985)

Ґріневеївський віджеїнг виходить далеко за межі традиційного кіно, яке обмежене сценарними й текстуальними установками. Адже коли ви дивитесь класичний фільм із акторами й саундтреком, ви насправді спостерігаєте за чужою історією, вигаданою чужим розумом. Якщо мислити в цьому руслі, іронія Ґріневея стосовно кінематографу стає зрозумілою. Фантазії автора культових фільмів «Контракт малювальника» (1982) та «Кухар, злодій, його дружина і її коханець» (1989) – це спроба через візуалізацію пробудити у глядача індивідуальні й глибоко приховані емоції. І неважливо, чи це буде мікс із різних відеообразів, чи наділена життям картина Рембрандта, на якій рухаються персонажі.

 

 

 

 

 

 

 

Отже, Нам Джун Пайк – це концептуальне відеомистецтво, яке досліджує візуальне сприйняття інформації. Ґріневей – мистецтво візуально-музичне, водночас наближене та віддалене від кінематографу, в ньому головну роль грає саме картинка. Проте є ще одна персона, яка, навпаки, приділяє більше уваги музиці, ніж візуалізації. Це італійський музикант і відеохудожник Массімо Магріні, відомий за проектом Bad Sector. Він створює великі електронні полотна в жанрі дарк-ембієнту – меланхолійні та нескінченно похмурі. Музика Bad Sector не є авангардною. Це повністю доступні навіть непідготовленому слухачу мелодії, в яких час від часу лунають різноманітні технологічні звуки, наприклад, трансмісії супутників та шкварчання ехокардіограм. Візуалізація на живих виступах Массімо Магріні – це лише компонент для створення потрібної атмосфери, який доповнює і без того насичені композиції.

 

Магріні використовує інструмент під назвою Aerial Painting Hand – пристрій, що відстежує рухи рук виконавця. Руки знаходяться в області дії сенсорів камери, вона передає сигнал у комп'ютер, який обробляє дані про положення кінцівок і на основі цієї інформації одночасно створює кольорові образи на екрані та генерує запрограмовані звуки. Bad Sector можна без проблем слухати як повноцінний музичний проект і дозволяти музиці втілювати картини вашої підсвідомості, а можна прийти на концерт і спробувати розшифрувати всі символи, якими користується Магріні у своїй ритуально-містичній музичній концепції.

 

 

 

 

 

Ідея гри зі сприйняттям інформації також лягла в основу сучасних музичних жанрів на кшталт техно чи трансу. Британський електронний дует Addictive TV любить експериментувати не тільки з тріп-хопом, жанром world music і навіть брейк-бітом, але і з візуальною частиною своїх шоу. Незважаючи на електронну природу музики, яку вони створюють за допомогою різноманітних живих семплів, дует використовує на виступах відеозаписи про те, як ці семпли створювалися. Так виникає ефект присутності на живому концерті, а відчуття «штучності» музики зменшується: музиканти, зафіксовані на камеру з оригінальними інструментами, а не з електронними пультами, ніби присутні й відсутні одночасно. Вони грають перед камерою, котра транслює зображення у зал – хоча зрозуміло, що це заготовлений заздалегідь відеозапис.

 

 

 

 

 

Лондонське тріо Eclectic Method, у свою чергу, займається тим, що міксує звуки з відомих фільмів, відтворюючи їхній оригінальний саундтрек у новій послідовності. Так знаменита мелодія стрічки «Мисливці за привидами» виявляється створеною з ричання різних монстрів і діалогів головних героїв під мінімалістичний танцювальний біт, а рок-н-рольна пісня «Johnny B. Goode» з фільму «Назад у майбутнє» – зміксована зі скрипу шин автомобіля Марті МакФлая, звуків його легендарного ховеркрафта та інших шумів, які чутно у фільмі. Так, це звичайний діджеїнг, проте у поєднанні з фрагментами фільмів та різноманітних відео, які ілюструють походження використаних звуків, він створює досить дотепний ефект.

 

 

 

 

 

Нарешті Макс Купер – один із найактуальніших аудіовізуальних митців сучасності  й доктор наук з обчислювальної біології. Цей факт важливий, адже наукова складова прямо пов’язана з його музичною кар’єрою. У 2010 році він обирає сферою нової діяльності електронну музику. Серед виконавців, які справили на нього вплив, – Джон Гопкінс, відомий співрацею з Брайаном Іно та Coldplay, а також вже культові ісландці Sigur Ros. Спершу музикант експериментує з реміксами на композиції різних виконавців, у тому числі композитора-мінімаліста Майкла Наймана. Цікавий факт: Найман багато співпрацював із Пітером Ґріневеєм та іншими кінорежисерами. Таким чином між режисером-художником Ґріневеєм і біологом-музикантом Купером виникає майже метафізичний зв'язок.

 

 

У 2012 році Купер випускає міні-альбом Conditions One у колаборації з канадською групою Braids. Він пропонує фанам зробити візуалізацію до треків, а найбільш цікаві роботи завантажує на свій сайт. У 2014 музикант дебютує з повноцінним альбомом «Human»: синкоповані, ламані біти, сентиментальні мелодії, різноманітність музичного матеріалу та загальне потужне звучання оцінили і слухачі, і критики.

Фотографія: overdose.am

Меланхолійні та пронизливі електронні композиції Купера, які знаходяться на перетині техно, IDM та ембієнту, невідривні від наукових концепцій. Вони виходять за межі звичайного музичного перформансу чи DJ-сету. Наприклад, проект Emergence – це аудіовізуальне дослідження хронології розвитку відомого людству всесвіту від початку Великого вибуху і до можливого майбутнього. Кожна композиція тут є саундтреком до окремих процесів чи явищ.

 

 

Цікаво, що кожна візуалізація створена Купером на основі реальних математичних даних і досліджень про те, як і з чого був створений навколишній світ. У цій ситуації термін «музична еволюція» втрачає своє значення як «розвиток музики» і набуває прямого сенсу. Проте концепція не обмежується мікропроцесами. Митець іде далі та звертається до теми сьогоднішнього впливу людини на навколишній світ і аналізу «капіталістичної машини». Над своїм шоу Купер працював понад три роки разом з іншими науковцями та математиками, і результатом стала глибока та мелодійна аудіовізуальна п’єса.

 

 

Саме концептуальний підхід відрізняє Макса Купера від інших діячів електронної сцени. Візуалізацію використовує кожен відомий музикант, проте майже завжди її функція – доповнювати музику, створювати атмосферу без обов'язкової ідеї. На живих же виступах проекту Emergence можна побачити цілісну, насичену символами й алегоріями відеоісторію.

 

 

8 грудня Макс Купер також візьме участь у музичному професійному форумі Selector Pro в IZONE та розповість про те, як він генерує ідеї для своїх аудіовізуальних перформансів.