9 листопада 2016

Велике досягнення малих: як Україна стала одним із світових лідерів короткого метру

Несподіваний приємний факт: Україна – серед світових лідерів прокату короткого метру. Завдяки коротким фільмам наші режисери стали регулярними учасниками європейських форумів. Та й у самій Україні успішно функціонують декілька локальних і два міжнародних фестивалі короткометражного кіно. Ми розпитали засновника Kyiv International Short Film Festival Кирила Марікуцу про внутрішню кухню фестивалів, місце короткого метру в кінематографічній ієрархії, і те, де за ним варто стежити в Україні та світі.

 

 

 

Фестивальне визнання було потрібне, щоб створити альтернативу фінансовому виміру успіху стрічки. З об’єктивних причин не всі режисери прагнули задовольнити інтереси мас. Для частини з них кіно стало формою художнього висловлювання. Тож вона потребувала хай суб’єктивної, але виправданої оцінки.

 

Однак, незважаючи на суб’єктивізм оцінок журі кожного фестивалю, за багаторічну історію великі форуми заснували певну традицію критеріїв, які особливо цінуються в кінематографічних колах. Три найпрестижніші майданчики Європи, які ще часто називають «Великою трійцею» – це Канн, Берлінале та Венеція. Польський класик Кшиштоф Кесльовський зняв свою славетну «кольорову» трилогію спеціально для кожного з фестивалів: «Синій» – для Венеції, «Білий» – для Берліна і «Червоний» – для Канн, де в сюжетах та стилістиці обіграв типові риси їхніх переможців.

 

«– За якими критеріями журі KISFF добирає фільми?

 

– Ми працюємо за змішаною системою – кураторсько-селекційною. Програма частково формується з фільмів, які нам надсилають під час відкритого прийому, частина – з спеціалізованих онлайн та офлайн баз, добірок культурних та кіно-інституцій. В середньому це півтори-дві тисячі кінокартин. Інша складова, коли для різних тематичних програм (на кожному фестивалі їх зазвичай декілька і більше ) фільми відбирають куратори, використовуючи власний досвід та експертизу.  Це особливо актуально, оскільки ми працюємо не тільки із кіно останніх років, а також демонструємо різні тематичні та ретроспективні блоки, які можуть охоплювати всю історію існування кіно.

 

– А на великих фестивалях яку модель частіше використовують? Приміром, в Канні?

 

– На таких форумах усе зазвичай більш заплутано, може бути багато варіантів. Звісно, в тому ж Канні є політична складова, є інтерес організаційного комітету до тієї чи іншої теми в конкретний період. Там ще грають роль гучні імена. Якщо, припустімо, Вуді Аллен готує свій новий фільм, його можуть запросити на фестиваль, навіть не переглянувши кіно. Але ця кухня для мене закрита, і варто розуміти, що на таких форумах, зазвичай, компетенція селекційного комітету на найвищому рівні. Однак не треба забувати, що нагороди на фестивалі – це все ж суб’єктивно, умовно і дуже залежить від конкретного складу журі.

 

– А переможцям ви якось допомагаєте, стимулюєте їхній ріст?

 

– Тільки опосередковано. З того, що можемо – інколи організовуємо покази українських фільмів за кордоном. (KISFF представляв вітчизняне кіно в Австрії, Німеччині та Грузії, привозив картини-переможці на один з найбільших форумів у Польщі «Схід культури», – Platfor.ma) Однак, знову ж таки, конкретно нашому фестивалю важко бути трампліном, в Україні ніхто відкрито особливо не слідкує за новими талантами. Продюсуванням мають займатися інші. А фестиваль намагається допомагати всім, кому цікаве кіно: і глядачам, і аматорам, і професіоналам. Програма професійних та глядацьких заходів є цьому підтвердженням.

 

– Часто буває, що режисери починають з короткого метру і переходять на повний…

 

– Це абсолютний штамп. Ніби короткий метр – перша спроба, якесь студентське, непрофесійне кіно. Такі фільми просто легко підлаштовувати під будь-які теми, тому режисери до них час від часу повертаються. Є видатні творці, пов’язані з коротким метром, той же Жан-Габріель Пер'ю, чия багата фільмографія на 80% складається з короткого метру.  З українських режисерів відомі Мирослав Слабошпицький і Сергій Лозниця (якщо вважати його українським режиссером ), які отримали увагу світової спільноти через короткий метр».

 

Мирослав Слабошпицький зняв шість короткометражних фільмів ще до свого повнометражного успіху з «Плем’ям». У лютому 2009-го його картина «Діагноз» потрапила до конкурсної програми Берлінале (перший український фільм за сім років); за рік цей успіх повторила «Глухота». Ще дві картини здобули призи в Португалії та Швейцарії. Всього на даний момент Сергій Лозниця зняв дев’ять короткометражок. Картина «Портрет» здобула головну премію престижного Фестивалю короткого метру в Обергаузені. Також Лозниця не раз перемагав на фестивалях у Кракові та Карлових Варах. Серед успіхів українського короткого метру – Золоті пальмові гілки Каннського фестивалю Ігоря Стрембіцького за стрічку «Подорожні» (2005) та Марини Вроди за «Крос» (2011).

 

«– Чи можна заробити грошей на короткометражках?

 

– Ні. Однак це не велика біда, бо варто розділяти кіно на комерційне і некомерційне. Тому кіно сміливо може бути як для заробітку грошей, так і максимально збитковим. Найважливіше, напевно, щоб всі учасники процесу це розуміли з самого початку. І в некомерційного кіно, логічно, виміри успіху не фінансові: репрезентація країни, регіону, міста, як культурної одиниці; поповнення культурного багажу; просто мистецька, авторська цінність, розвиток кіномови. Зазвичай такі фільми спонсорують і не комерційні установи  держава або фонди. В нас, наскільки мені відомо, – лише Держкіно.

 

 

 

– А як монетизується ваш фестиваль? На чому заробляєте гроші?

 

– Ми не монетизуємось і не заробляємо гроші, а покриваємо організаційний бюджет. Він варіюється від мінімального до бажаного максимального. Загалом поняття «фестиваль» в глобальному розумінні, за дуже рідкісним винятком, – це дотаційний, некомерційний проект.

 

– Цифри якісь можеш назвати?

 

– Бюджет нашого фестивалю, якщо все викинути, мінімізувати, лишити найнеобхідніше, відмовитись від значної частини гостей, буде, напевно, десь 300 тис. грн. Щоб він відбувся на нормальному рівні потрібен мільйон.

 

– Де ви берете ці гроші?

 

– Працюємо з партнерами, намагаємося говорити зі спонсорами. Минулого року нас підтримувало Держкіно. Ще є продаж квитків,  ентрі-фі (плата за подання фільмів на фестиваль), яка нам трохи допомогла минулого року. Якщо ми розуміємо, що не вистачає грошей на запланований бюджет, то щось скорочуємо. Але наш фестиваль не живе, а виживає. Хоча, скоріше за все, кожен фестиваль вам скаже приблизно теж саме».

 

На короткометражки в Україні є сталий попит аудиторії, але фактично відсутній ринок, за допомогою якого запити глядачів можна було б удовольнити. Директор провідної дистрибуторської компанії «Артхаус Трафік» Деніс Іванов взагалі називає Україну першою за споживанням короткого метру і його показами в кінотеатрах. Голова Держкіно Пилип Іллєнко вважає короткометражки капсулою життя для українського кіно, яке не зникло тільки через те, що змогло перейти в жанр економного короткого метру.

 

«– Мапу українських кінофестивалів можеш окреслити? За якими з них варто стежити?

 

– Треба стежити за всіма кінофестивалями, бо їх не так і багато. Мій фаворит – «Молодість», на яку я ходжу вже десять років. Docudays UA – також, але вони трохи «окремі» – це документальне кіно на правозахисну тематику».

 

Якщо умовно розділяти по категоріях, то «документальні» фестивалі – це Docudays UA та славутицький «86». Короткий метр – це ми та Wiz-Art. Традиційні форуми –Одеський міжнародний кінофестиваль, Молодість та Кінолев. Мистецьке об’єднання Wiz-Art, засноване у 2008 році, цього року провело вже 8-й Львівський міжнародний фестиваль короткометражного кіно (LISFF). Це масштабна подія з декількома програмами, яка, як і KISFF, окрім перегляду картин пропонує багато освітніх та культурних ініціатив, пов’язаних з кіно.

 

Першим українським фестивалем короткого метру була вже легендарна «Відкрита ніч», яка цього року відсвяткувала 19-ту річницю. Однак цей фестиваль зосереджений саме на промоції українського кіно, послідовним захисником інтересів якого він залишався усі ці роки. Був ще «Харківський бузок», який з 2009 по 2012 рік організовувала француженка Мілен Демонжо, а сам фестиваль мав сильну французьку програму. У 2015-му році Гете-Інститут та «Артхаус Трафік» провели фестиваль короткого метру для дітей та підлітків під назвою «Єдність та толерантність».

 

«– Якщо започатковувати якийсь фестиваль, то краще це робити в столиці?

 

– Це не аксіома. Я, наприклад, вважаю (і багато хто про це говорить), що навпаки, зараз є запит на децентралізацію культури. Прекрасно, що є фестивалі у Львові, Одесі, що є мандрівні фестивалі.

 

– Які ще існують помітні світові фестивалі саме короткого метру? Ну, крім знаного в Україні Мангеттенського.

 

– Є фестиваль Клермон-Ферран у Франції, який є одним з найпрестижніших та найбільшим, є один з найстарших фестивалів в німецькому Обергаузені. Є купа крутих фестивалі в Європі та світі: Віденський фестиваль, анімаційний в Ансі, фестиваль в Штутгарті, канадський Regard, фінський Tampere, фестиваль Short Shorts в Токіо, Berlinale Shorts, за яким треба окремо слідкувати, бо це самостійна одиниця в рамках Берлінале. 

  • Українські кінофестивалі
    Українські кінофестивалі
  • Україна на фестивалях за роками
    Україна на фестивалях за роками

– А де дивитись короткометражки в інтернеті?

 

– Зазвичай режисери самі за рік-два виставляють фільми в онлайн. І ентузіасти допомагають, звісно. Є канал на YouTube – Short of the Week. Є купа VOD-платформ (Video on Demand, «відео за запитом», портали, які надають можливість дивитися фільми легльно, – Platfor.ma). Часто культурні інституції надають безкоштовний легальний доступ до короткого метру, скажімо, Canadian National Film Board, де можна переглянути якусь неймовірну кількість фільмів з вільним доступом. Існує відеоагрегатор Festival Scope. Світові гіганти The New York Times, The Guardian, VICE часто презентують короткий метр».

 

У квітні цього року до дискусії навколо сучасного українського короткометражного кіно долучилося видання «Лівий Берег». Вони анонсували рубрику «Шорт-лист», у якій кожні два тижні публікується українська короткометражка з повним інформаційним супроводом та інтерв’ю з режисером. Останнім часом часто публікують невеликі фільми,  наприклад, Meduza та BirdInFlight. А «1+1» разом зі студією «Film.ua» організовують власний фестиваль короткометражок.

 

«– Як далі буде розвиватися ваш фестиваль?

 

– Насправді вже настав етап, коли нам хочеться більше рости не в ширину, а в глибину. Фестиваль – це не тільки перегляд кіно, це й освітня та індустрійна складова. Це пітчинги, script-doctoring, project-doctoring, креативні сесії, круглі столи (пітчинг – презентація кіно задля пошуку інвесторів, докторинг – допрацювання сценарію професіоналом, – Platfor.ma). Ми дуже цінуємо, що наш форум – це не тільки шанс небайдужим до кіно людям зібратися разом, а й можливість для режисерів отримати порцію живого спілкування та актуальних знань від закордонних колег, європейських експертів, можливість поспілкуватися з глядачем».  

  

 

Під егідою KISFF також проводиться кінозахід «100 фільмів за 100 хвилин». Цей виїзний фестиваль фільмів мікроформату допоміг зробити перші спроби багатьом молодим режисерам-аматорам. У світі чимало фестивалів, що встановлює часові обмеження. Найпопулярнішим є формат «48 годин», коли завдання полягає в тому, щоб зняти та змонтувати короткометражку менш ніж за дві доби. Ще є фестиваль у Сеулі, де кожна картина повинна мати рівно 29 секунд, або «10 до 10-ти» в Техасі, де демонструють 10 картин тривалістю менше десяти хвилин і вартістю зйомки до 10 доларів. А на молодіжному фестивалі 24/7 в Сіднеї учасники, молодші за 24 роки, повинні зняти семихвилинну стрічку за добу.

 

Фото: Микита Богданов

 


comments powered by Disqus