5 жовтня 2017

«Якщо злитись на гаджети, то будеш злим завжди»: розмова з винахідником першого мобільного

Американському фізику та інженеру Мартіну Куперу 88 років. 3 квітня 1973 він здійснив перший в історії дзвінок з мобільного телефона Motorola, який сам і сконструював – причому подзвонив не аби кому, а конкурентам з Bell Laboratories. З 6 жовтня в київському ЦУМі працює виставка, присвячена розвитку технологій зв’язку. Platfor.ma поговорила з винахідником мобільного Мартіном Купером про те, що він думає про тотальну перемогу телефонів по всій планеті і чому в його сім’ї мало згадували про українське коріння.

 

Фотографія: tecnomania.tv

– У вашій родині якось згадували українське минуле? Залишилося взагалі хоч що-небудь з тих часів?

 

– Те, що пережила моя родина, особливо те, що зазнала родина моєї мами, – все це було не дуже приємно. Батько жив у Сквирі, гадаю, це містечко донині існує, біля Києва. А мама жила в селі Павлиш (селище міського типу Онуфріївського району Кіровоградської області. – Platfor.ma). Вони поїхали з України під час революції 1917-го року. Мені трохи соромно нічого не знати про ті місця, але вони, гадаю, все ж вплинули на мене.

 

В ті часи там було багато армій. І були козаки. Саме ці люди нападали на Павлиш і тероризували його мешканців. Тому зрештою мій дідусь вирішив, що терпіти далі вже нікуди. Він зібрав усі гроші, купив на них коней й кілька возів, до нього приєдналися інші люди з села, й вони разом подалися в західну Європу. Зрештою продали це все й пересіли на потяг до Брюсселя, а звідти вже дісталися Канади. Ось як моя мати з родиною опинилася тут.

 

А батько емігрував окремо. Він приплив на кораблі з Гамбургу. Вони з мамою до того не були знайомі, зустрілися в Вінніпегу. Оскільки їм було важко згадувати те, що вони пережили, вони рідко розмовляли про те зі мною. Мати одного разу розповіла, як врятувалася: вона йшла по вулиці, як раптом в село, розмахуючи шаблями, увірвалися козаки. Щоб сховатися, вона просто пірнула у якусь калюжу на узбіччі. Мати ніколи не розмовляла зі мною ні українською, ні російською, і не любила згадувати про ті події.

 

– Є відмінна історія про те, що перший в історії дзвінок з мобільного ви зробили інженерам з конкуруючої компанії. А ви пам'ятаєте, як прокинулися і заснули в той день? Він був дійсно особливим?

 

– Так, добре пам’ятаю, то був один з найцікавіших днів мого життя, оскільки ми дещо таки запланували. Спочатку ми збиралися виступити по телебаченню в головній програмі країни – «Доброго ранку, Америко».  Отже, я прокинувся натхненний, аж раптом мені подзвонили й сказали, що виступ по телебаченню скасовано, бо сталося щось нібито важливіше, ніж винайдення мобільного телефону. Спочатку наші піарники дуже засмутилися, але потім влаштували зустріч з іншим журналістом. Домовилися про інтерв’ю на нью-йоркському радіо.

 

 

Коли я дзвонив конкурентам у присутності репортера, я відчував себе трохи актором. Ми зустрілися з журналістом на вулиці біля готелю Хілтон в Нью-Йорку. Така ідея продемонструвати мобільний телефон мені дуже подобалася. Бо справді, трохи по-дурному було б сісти десь в кімнаті й показувати можливості мобільних. В тому й річ, що мобільний, тобто, вільний бути де завгодно. Мобільність, так? Тому мені дуже сподобався такий спосіб демонстрації.

 

Ми прагнули зупинити AT&T в їхніх планах створити нову систему, яку вони збиралися застосувати для телефонів в автомобілях. Уявіть: ми сто років сиділи, наче у пастці, у своїх домівках, в офісах, залежні від телефонних дротів, підключених до стін. А тепер вони захотіли загнати  нас ще в одну пастку – в наші автомобілі. Ми були страшенно проти такої ідеї.  Але вони були однією з найбільших компаній у світі, а ми – всього лише дуже маленькою чиказькою фірмою. Отже, якось ми мали переконати уряд, що AT&T  помиляються, а ми маємо рацію, і майбутнє за технологіями персональної комунікації через пристрій, який згодом почав називався мобільним телефоном.

 

Але історія про мобільний не починається з самого мобільного. Все почалося з того, що ми зрозуміли важливість персональної комунікації. А допомогли нам це зрозуміти наші споживачі.

 

Один із керівників чиказької поліції розповідав: вони мали серйозні проблеми через те, що патрульні могли зв’язуватися з центральною службою тільки в салоні авто. Але ж коли поліцейський сідав у машину, він покидав людей. Було дуже важливо знайти спосіб, що дав би можливість патрульному зв’язуватися з центром і залишатися з іншими. Врешті офіцери чиказької поліції стали першими, хто використав наші телефони. Тоді ми точно збагнули, що майбутнє – за персональною комунікацією. Не за телефонами в авто.

 

 

– Чому в масштабне комерційне використання перший мобільний вдалося відправити лише через десять років?

 

– Наш найперший телефон ми змайстрували вручну, в ньому було багато складових.  Коли я стояв і розмовляв з репортером, то весь час думав: «Хоч би все працювало!» Прилад, що я тримав у руках, годі було відтворити – він був унікальний. Тому ми витратили роки на те, щоб створити технологію, яку можна практично відтворювати. Отже, це було перше наше завдання.  Друга проблема – хто буде забезпечувати обслуговування? Наш уряд мав знайти операторів, а зробити це було дуже важко. В ті часи ніхто навіть не уявляв, що в майбутньому це буде потрібно.

 

Це тільки зараз очевидно, що мобільні дійсно потрібні людям. Але ви не можете уявити, як було колись. Одного разу я розмовляв із товаришем з Великобританії. «Може вам, американцям, – казав він, – щось таке й стане в нагоді, але ми, брити, дуже консервативні, переносний телефон знадобиться від сили десятьом тисячам лондонців». Бачите, мав змінитися весь спосіб мислення. А сьогодні тільки в самому Лондоні працює, мабуть, десять мільйонів телефонів. Словом, тоді не всі могли збагнути важливість мобільних телефонів.

 

– Яким ви бачите майбутнє дистанційного людського спілкування? Можливо, майбутнє за науковою телепатією?

 

 

– Дещо передує винайденню телепатії. Передусім, я думаю, ми ще перебуваємо на самому початку відкриття того, що мобільні телефони можуть робити. Зараз найбільша проблема в тому, як ми взаємодіємо з комп’ютерами та телефонами. Тобто незручність в тому, що ми набираємо текст, ­– а я, наприклад, жахливо друкую, – або промовляємо вголос. Це дуже неефективно. Тому перед тим, як перейти до так званої телепатії, гадаю, ми повинні зрозуміти, як безпосередньо зв’язати мозок із комп’ютером і телефоном. Тоді ми зможемо набагато ефективніше взаємодіяти з приладами.

 

Щодо самого телефону: ми вже вклали в нього все, що можна, щоб зробити з нього універсальний пристрій, і гадаю, дещо перегнули палку. Бо універсальний пристрій, що вміщує все для всіх, зрештою стає не дуже корисним. Він виявляється усередненим, компромісним. Думаю, налаштування під потреби конкретного споживача – ось майбутнє мобільних. Ваш гаджет повинен мати функції, що потрібні, скажімо, для вашого тіла, – і саме такі функції слід оптимізувати.

 

До того ж найкращий спосіб розмовляти по мобільному – це помістити портативний пристрій, наприклад, у вухо чи на вухо, або, можливо, імплантувати під шкіру. Ось  так виглядає найзручніший мобільний телефон.

 

– А як ще ви бачите майбутнє мобільного телефону?

 

– Нам потрібні пристрої десь такі як Google Glass, але більш досконалі, такі, що поміщаються на поверхні очей. Так ми отримуємо найбільший екран, який коли-небудь хотіли, так ми можемо своїми очима бачити реальність, що надходить через телефонне підключення. Ось це наше майбутнє.

 

Між іншим, згодом з’являться революційні функції мобільного телефону. Йдеться про завчасне діагностування хвороб, людина зможе дуже рано дізнаватися про проблеми зі здоров’ям, ще коли це не становить загрози. Уявіть: ми постійно аналізуємо стан здоров’я, не раз на рік у лікаря, а постійно і щосекунди. В цьому разі ми виявляємо мікроби, хвороби, загрозливі клітини, і вбиваємо їх ще до того, як вони завдадуть нам шкоди.

 

 

Отже, в майбутньому мобільний телефон має потенціал також знешкоджувати хвороби. Колись навіть і рак. Людина матиме в  тілі пристрій, що здатен повідомляти про появу ракових клітин. Як результат, кожен зможе видалити ці клітини ще до того, як вони почнуть загрожувати здоров’ю. Хоч мине, мабуть, ще кілька поколінь, але це станеться.

 

 

Гадаю, і весь процес навчання має зазнати революційних змін. Бо, думаю, теперішній спосіб дуже незручний. Є професори, викладачі, вони читають лекції. А насправді людина здобуває знання не тоді, коли слухає лекції, а тоді, коли щось робить, розв’язує завдання.

 

Сьогодні найкращий спосіб здобувати освіту – це ігри. Впевнений, в Україні грають в ігри. Тому докорінно змінювати навчальний процес означає  викладати у вигляді ігор – вони роблять освіту веселою, розважають і захоплюють людей. Треба навчати людей у вигляді адаптативних ігор, тобто таких, що підлаштовуються під кожного.

 

А школи й вчителі так само мають важливе завдання. Вчителі мають зі студентами взаємодіяти, намагатися їх розуміти і навчати персонально, не стояти й розповідати щось цілій аудиторії. Тож, навчання теж треба фундаментально змінювати.

 

А найважливіше, що також має статися з мобільним телефоном  у майбутньому ­– це те, що він допомагатиме людям співпрацювати. Бо ж, розумієте, ми з вами зараз розмовляємо, і, я впевнений, під час розмови у вашій голові з’являються якісь нові ідеї, так само як і в моїй. У мене, наприклад, зараз складається таке враження, що в Україні, слава богу, розмовляють англійською навіть краще за мене. Тож співпраця між людьми стає більш плідною тоді, коли вони не обмежені особистими зустрічами, коли вони можуть взаємодіяти і співпрацювати будь-коли упродовж цілої доби і  в цей час перебувати де завгодно у світі. Гадаю, саме це має особливе значення і дає змогу змінити цілий світ.

 

 

– Яким своїм досягненням ви пишаєтеся найбільше?

 

– Найбільше я пишаюся тим, що в наш час мобільним користуються люди в бідних країнах. Не ті, хто може дозволити собі смартфон. А ті, що живуть в Африці та в інших подібних країнах. Мене тішить, що завдяки телефону їхнє життя змінюються на краще. Я знаю один приклад про жінку з маленького індійського села. Щоб купити собі мобільний, вона позичила гроші у кількох людей – хто скільки міг, стільки й дав. Тепер вона свій телефон здає в оренду фермерам в селі, а ті, не витрачаючи багато грошей на дзвінки, знаходять, в яких селах по сусідству дають найкращу ціну на те, що вони вирощують. Тож скрізь прибуток. Всі виграють, і всім стало легше жити. Як на мене, винаходи саме для цього і потрібні – щоб робити життя людей кращим.

 

– В середньому людина розблоковує телефон 110 раз в день. Ви взагалі очікували, що ваш винахід стане настільки важливою деталлю сучасного життя?

 

– Ми точно знали, що колись всі матимуть такий телефон. Нам це видавалося так природно, що одна людина може бути на зв’язку з усіма іншими, що всі мають телефони. Але то був 1973 рік, стародавні часи.

 

Розумієте, в той час ще не існувало персонального комп’ютера, інтернет ще не винайшли, не було навіть такої речі, як цифрова відеокамера. Тому навряд чи ми могли передбачити, що в майбутньому разом із цим усім буде й мобільний телефон. Ми знали, що гаджет з номером якось буде існувати, але й уявити не могли, що одночасно з ним буде багато інших речей.

 

Коли ви останній раз скаженіли через якісь глюки або просто недосконалості технологій?

 

– Я стараюся не сердитися. Колись я багато гнівався, але потім, як постарів, став дещо м’якішим, тепер тільки дратуюся. Але дратуюся щодня. Вчора я працював з мобільним свого друга, а налаштування в різних телефонах відрізняються й взагалі незручні. Тож я роздратувався не на жарт. Але більше не гніваюся. Бо якщо злитися через гаджети, то будеш ходити злим весь час.

 

 

– Рей Бредбері писав, що у людства був шанс підкорити космос, але замість цього воно вибрало комфорт, тостери і побут. Що ви думаєте про це?

 

– По-перше, Рей Бредбері мені дуже подобається, саме він показав мені, що таке наукова фантастика, коли  я був молодим. А по-друге, що стосується людства і конкретного індивіда, я вважаю, не дуже багато сенсу у тому, щоб міркувати, хто чим корисний для людства. Всі люди різні. Це називається різноманіттям. І саме це є дивовижною рисою життя.

 

Сенс життя в тому, щоб весь час  натрапляти на цікавих людей, доки ти живеш. Хтось тішиться посудомийною машиною, хтось чимось іншим. А хтось мріє полетіти до зірок. Я щасливий, що сам я – мрійник. Та якби у світі жили тільки мрійники, сталася б біда.