28 грудня 2016

Казимирне врегулювання: як експерти з усього світу знайшли в Києві українського Малевича

Цього року Казимир Малевич був одним з головних ньюсмейкерів України. Вибух зацікавлення до народженого у Києві великого художника призвів навіть до того, що на його честь хотіли назвати аеропорт «Бориспіль». А наприкінці року у столиці відбулась масштабна міжнародна конференція, присвячена митцю. Її куратор Тетяна Філевська написала для Platfor.ma про те, як викристалізовується поняття українського авангарду, та чому Україні варто повернути собі Малевича.

 

 

За поганою радянською традицією наукові конференції вважаються чимось нудним. А, можливо, так і є, коли йдеться про будь-що інше. Але не про Малевича. Кажу вам як ініціатор та організатор першої в Україні конференції, присвяченої лідеру авангардного мистецтва та засновнику супрематизму. Я би могла написати детектив про цю подію. А краще гумористичний детектив. Або трагі-комічний детектив з елементами трилера.

 

Малевич універсальний і навколо нього збираються люди з абсолютно різних сфер. Унікальний склад співорганізаторів, партнерів, меценатів та учасників мала і перша в Україні міжнародна конференція «Казимир Малевич: київський аспект». Вона відбулась 6-9 жовтня цього року і дивним чином пройшла повз увагу аналітиків власне як культурне явище, а не лише як подія наукового середовища. При цьому замислювалась вона і була подією культури з міжнародним ефектом.

 

Головною метою конференції було зафіксувати присутність українського наукового середовища у світовій гуманітаристиці, зокрема у дослідженнях мистецького авангарду і ще конкретніше – малевичезнавства (так, існує така дисципліна і нараховує десятки дослідників у світі). Вперше подібного роду конференція мала місце в Україні за участі міжнародних експертів. А у світі вони відбуваються майже щороку, от за минулий рік було дві: в грудні 2015 в Інституті Харрімана Колумбійського університету (Нью-Йорку) «100 років супрематизму», в квітні 2016 в Женевському університеті «Супремус – Малевич і філософія».

 

Серед 25 дослідників були представники 10 країн (Україна, Польща, Франція, Нідерланди, Росія, Білорусія, Ізраїль, Португалія, Німеччина, Великобританія). І гості щиро дивувались, що в Україні дійсно існує середовище, яке вивчає і досліджує питання мистецького авангарду, зокрема його української складової, і має унікальні знахідки в малевичезнавстві.

До речі, ще кілька років тому в поважному науковому середовищі дозволяли собі зауваження такого характеру: «Українське малевичезнавство обмежується тезою про те, що Малевич народився у Києві». Зараз так не наважиться заявити жоден дослідник. А після роботи у Києві заплановані спільні дослідження та публікації, зокрема щодо педагогіки Малевича або його взаємозв'язку з іншими художниками. Важливо, що київським відкриттям став вплив на Малевича Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Якщо досі знали лише про факт його відвідування школи у 1895-1896 роках, то завдяки дослідженню педагогіки Мурашка у 1890-х Лариси Амеліної можна провести паралелі між педагогікою Мурашка і пізнього Малевича, що дозволить поставити цього митця в традицію київської художньої школи.

 

Професорка Варшавського університету Івона Люба звернула увагу на перспективи залучення міжнародних експертів: «Велика цінність полягає в тому, що вона була справді міжнародною, і дослідники з України, Росії, Франції, Ізраїлю, Білорусії, Нідерландів та Польщі могли представити різні погляди, залучаючи нові аналітичні структури, нові сліди та інтерпретації. Використання багатьох джерел та нової європейської літератури з даної теми відкриває нові перспективи у вивченні Малевича та сприйняття його спадщини в Україні».

 

Куратор російського мистецтва Музею Ван Аббе Віллєм Ян Рендерз сумістив участь у конференції з підготовкою до виставки, присвяченої Малевичу, Лисицькому та Шагалу, яка відбудеться навесні 2018 року в Центрі Помпіду в Парижі. Француз польсько-болгарського походження Андрій Наков наголосив на європейських зв’язках митця. Сам Наков одним з перших у світі показав українського футуриста Олександра Богомазова і сформулював поняття «українського авангарду».

 

Сенсаційною була заява ізраїльських дослідників Давіда Гарелла та Йозефа Агассі, які проаналізували архіви музейних поповнень 1920-х, за якими в українських збірках до війни були десятки полотен авангардистів, зокрема Малевича. За їхніми даними, ці роботи потрапили під час війни до Німеччини, де й зберігаються донині. Заява провокативна і вимагає додаткових досліджень, але представлені архівні матеріали з публічних архівів знайомі багатьом дослідникам.

 

Відомий французький дослідник, автор монографії про Малевича Жан-Клод Маркаде наполягав на значенні українського аспекту: «Я проти вузького націоналізму, однак у своїх статтях завжди наголошую на цих ”українських моментах”. І це більше навіть не питання націоналізму, а категорії відчуття землі, кольорової гами народного мистецтва та історії». Монографія Маркаде стала першою публікацією, де особлива увага приділяється саме українським аспектам. Його доповідь на конференції стосувалась новознайденої в архіві Кропивницького статті «Архитектура, скульптура и станковая живопись» та порівняння з її опублікованим у 1930 році варіантом, який був перекладений українською із значними редакторськими змінами.

 

 

Українські дослідники Дмитро Горбачов, Тетяна Павлова, Олена Новікова, Олена Самарська, Остап Ковальчук говорили про оточення Малевича або його вплив на українське мистецтво. Унікальною була лекція філософа Лариси Левчук, яка стосувалась естетики Малевича, що виявилось майже не досліджуваним питанням. Доцент Сумського університету Сергій Побожій проаналізував продажі робіт Малевича на світовому ринку останніх років, – робіт художника, який жив на межі бідності все життя і писав, що «супрематизмом грошей не заробиш».

 

Старший науковий співробітник Третьяковської галереї, авторка низки публікацій про Малевича Ірина Вакар акцентувала увагу на цінності різнобічності висвітлених тем: «До теми київського аспекту в творчості Малевича учасники підійшли з різних сторін, завдяки чому проблематика його пізніх статей і педагогічна система отримали нове висвітлення». Її доповідь «Етнос і космос» стосувалась питань етнічної ідентифікації та інтернаціональних поглядів Малевича. Ірина Вакар відзначила, що важливе значення мало відкриття Дмитром Горбачовим впливу української народної культури на творчість супрематиста.

 

Олексадр Лісов з Вітебського державного університету прокоментував: «Участь в міжнародній науковій конференції про Казимира Малевича стала для мене однією з найважливіших наукових подій цього року. За наочністю конференція не поступається іншим схожим заходам, які відбувались за останні місяці в зв'язку з відзначенням 100-літнього ювілею становлення супрематизму. Конференція була покликана сприяти новому прочитанню творчої біографії художника в контексті його приналежності до національної культури. Вона дала нові факти і документи, котрі дозволяють зміцнити зв'язки Малевича з Україною, по-новому інтерпретувати еволюцію його образотворчої мови. Для мене відкриті документи, пов'язані з перебуванням художника в Києві в 1928-1930 рр., є підґрунтям для того, щоб замислитись про складний, багатоетапний розвиток педагогічної системи Малевича, в якому викладання в Київському художньому інституті стало заключною стадією після Москви, Вітебська, Ленінграда.  Конференція значно розширила мої уявлення про те коло дослідників творчості художника, які працюють в Україні, і це теж важливо для мене. Наукове співтовариство в країні формує уявлення про те, що всесвітньо відомий український художник Казимир Малевич є частиною такого цікавого і значущого явища, як український авангард. І ця думка повинна багаторазово повторюватись, щоб стати для всіх очевидною».

 

Ще не одне відкриття для майбутніх досліджень були зроблені за кілька жовтневих днів, але важливо, що світ отримав український аспект Малевича, а отже відкрив для себе і український авангард. Можливо, за деякий час у біографії Малевича в музеях світу будуть додавати факти з його українських періодів. А, можливо, численні колекції авангарду в західних музеях перейменують на колекції російського та українського авангарду, враховуючи вагому частку саме нашого аспекту. І передувати цьому велика робота: дослідницька, виставкова, видавнича, громадська, освітянська та політична і перш за все в Україні повинен бути відновлений культурний ген авангарду. Без усвідомлення значення і цінності авангарду для української культури, ми й далі лишатимемось носіями з понівеченим культурним кодом, з пробілами в культурній пам'яті, а відсутність на світовій мистецькій мапі буде без урахування великого культурного пласту.

 

 

Сьогодні ж ми вже маємо досвід взаємодії різних акторів культурного поля навколо конференції, яку, напевно, треба було назвати «фестивалем» чи «днями», щоб не відлякувати тих, хто боїться довгих розумних промов людей у костюмах за кафедрою. Адже, по суті, програма була розрахована на широку аудиторію: крім робочих сесій була виставка унікальних архівних матеріалів (куратори Тетяна Філевська і Павло Гудімов): листи Малевича до київських друзів Льва Крамаренка та Ірини Жданко з колекції НХМУ, його ескіз розпису зали Всеукраїнської академії наук, останній прижиттєвий портрет з приватної колекції, а також документи з родинного архіву родини Кропивницьких, який дивом зберігся з 1930 року і лише рік тому був оприлюднений у книзі «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930» (про цей дивовижний архів ми вже писали. – Platfor.ma). Виставка супроводжувалась медіа-інсталяцією з фотографій та репродукцій робіт Малевича.

 

В залі Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, де проходив захід, також експонували фрагмент проекту «Вишивка авангарду» (куратори Тетяна Кара-Васильєва і Григорій Коваленко) – реконструкція вишивок, здійснених українськими селянками за ескізами авангардистів у середині 1910-х. До речі, саме ці ескізи були першими показами супрематизму ще до показу супрематичних робіт у грудні 1915 на знаменитій виставці «0,10».

 

На завершення конференції відбувся круглий стіл «Малевичеманія», під час якого співорганізатори та партнери конференції публічно підводили підсумки та розмірковували над помилками, досягненнями та планами. І головними висновками були: брак освіти, зокрема візуальної грамотності; прагнення до споживання культури як розваги та дозвілля і недостатній рівень критичного мислення у суспільстві.

 

Але, напевно, найбільшим досягненням конференції стала власне здатність культурної спільноти до співпраці, взаємодії, консолідації та здійснення складного інтердисциплінарного багатофункціонального проекту. Реалізований без спонсорів, грантів, державної фінансової підтримки, без участі академічних чи наукових установ (НАОМА ледь не примусили прийняти конференцію в своїх стінах), за рахунок благодійних пожертв митців, культурних діячів та інституцій, які організували благодійний вечір та аукціон, було зібрано понад 70% необхідного бюджету, а решту заповнили партнерські внески. Зрештою конференція мала 100% фінансування, команду фахівців, окрім хіба що якісного піару, та переконану партнерську мережу, готову до реалізації наступних проектів. Перемога, яка надихає на продовження експерименту під назвою освоєння власної культурної спадщини та відновлення повноцінного культурного коду українців на прикладі Казимира Малевича. 

 

Фото надані Тетяною Філевською.


comments powered by Disqus