16 червня 2017

Студія «Исток»: «Займаючись музикою, ти потрапляєш у світ неадеквату»

Засновниця київської студії звукозапису і майданчику для подій «Исток» Оксана Бризгалова розповіла Platfor.ma про те, чи є життя після шоу-бізнесу, чому не варто займатися музикою, якщо бачите себе десь крім неї і як студія звукозапису вносить свою частку у розвиток культури країни.

 

 

– Ви були учасницею групи Milos. Як ви туди потрапили? Що вам дав цей досвід?

 

 

– Все своє життя я займаюся музикою, маю музичну освіту по класу бандури. Багато років присвятила саме фолку, грала в тріо бандуристок, ми гастролювали, це був один з кращих періодів мого життя. Але у міру того, як люди дорослішають, у кожного з'являються різні інтереси. Десь у віці 16 років дівчатка пішли з музики, а я хотіла залишитися, тому потрібно було вирішувати, куди рухатися далі.

 

Звідки з'явилася ідея потрапити в шоу-бізнес, я не пам'ятаю, – мабуть, було якесь запаморочення. Це було 14 років тому в тому віці, коли багато робиш неусвідомлено і йдеш на поводі у суспільства, яке диктує тобі певні правила поведінки. Мені взагалі здається, що люди років до 30 – це якісь зародки.

 

Після Milos була, до речі, також МілоськаЯ – ще більший поп-проект. Але справа ще й в тім, що коли ти потрапляєш у шоу-бізнес, то просто не помічаєш, що відбувається навколо. Хтось випустив кліп – ти теж квапишся записати свій. Немає часу зазирнути всередину себе, щоб зрозуміти, чи твоя взагалі це музика. Тому багато артистів йдуть второваним шляхом, боячись втратити свій авторитет, шанувальників. Вони роблять якісь рухи, хоча, якщо глянути з боку, все виглядає дуже смішно. Ти можеш грати з образами, з трусами, грубо кажучи, але все далі і далі йти при цьому від себе.

 

 

Я пішла з шоу-бізнесу не з власної волі: одного ранку прокинулася і геть пропав голос. Прямо на гастролях я не могла видати жодного звуку. Пробувала уколи, щоб відразу вирішити проблему, але нічого не допомагало, і я зрозуміла, що швидко відновитися не вийде. Тоді я сіла і подумала, ким була в 13-14 років – це чудовий вік, коли вибираєш музику з натхнення, не прислухаючись до суспільства. Саме в 12 років сусід подарував мені на день народження диск «Unplugged in New York» групи Nirvana. З того і почав формуватися мій музичний смак, який багато в чому визначив те, яка я зараз, хоч і якийсь час пропрацювала в шоу-бізнесі. «Unplugged...» і народження дитини – це, мабуть, два найбільш знакові події в моєму житті.

 

Тоді я зрозуміла, як важливо повернутися до витоків, до тієї музики, яку дійсно люблю, яка надихає і є не вульгарною, а справжньою, пов'язаної з почуттями. Було багато проб і помилок, тривалий період самоаналізу, спроб знайти себе. Навіть виїхала на вісім місяців пожити на дачі у батьків, щоб піти від глянцю і всього поверхневого. Коло спілкування змінилося, що сильно вплинуло на рішення створити студію, на той рух, в якому я живу зараз. У моєму житті з'явилися нові, абсолютно інші люди, які оцінюють світ не по тому, в якому статусі ти перебуваєш, не по одягу, а по тому, як ти живеш, працюєш, яку музику слухаєш.

 

 

– Ви навчалися в Іспанії. Вивчали музичний і розважальний бізнес в Berklee Valencia...

 

– В Іспанії я вчилася вже після того, як ми створили студію. Коли ми засновували її, нам допомагав у всіх студійних процесах саунд-продюсер, мій близький друг – зараз це музикант Rozhden. Але наші шляхи розійшлися, так як він вирішив присвятити більше часу своїй музичній кар'єрі. Я ж зрозуміла, що не хочу відпускати цю історію і вирішила підвищити свій рівень розуміння, як далі реалізовувати студію, щоб вона стала тим місцем, яким є зараз.

 

Було непросто, так як це Берклі – кращий музичний вуз в світі. Я була однією з небагатьох студенток, умовно, пострадянських країн. Пройшла інтенсивний курс англійською, так як це філія американського коледжу. І повернулася вже з повним розумінням того, що потрібно робити. До слова, багато студентів були набагато молодше і не розуміли, як можна приїхати вчитися, вже маючи студію звукозапису, оскільки для багатьох з них це вершина кар'єри, а потрапили вони туди, щоб його досягти.

 

В «Истоке» ми не тільки записуємо музику. Мені цікаво створити якесь community і чітко позиціонувати себе як українська молода альтернативна сцена. Тобто це не просто бізнес, а ще й соціальна місія. Бути причетним до запису музики – по суті, це початок всього. Все залежить від того, що це за пісня, як вона записана, як звучить.

 

 

– На які світові студії ви орієнтуєтесь?

 

– Electric Lady Studios, яка була заснована ще Джимі Хендріксом. Коли я перебуваю в Нью-Йорку, спеціально оселяюсь біля неї. Я мрію, що буду якось гуляти і зустріну, наприклад, Тома Йорка. Мене дуже надихає Sound City Studios, де Nirvana, моя улюблена група ще з дитинства, записали свій альбом Nevermind. Є документальний фільм Дейва Грола, барабанщика Nirvana, який так і називається Sound City – «Місто звуку». У нас, до речі, стоїть такого ж рівня консоль, як в Sound City Studios, – з цим складно працювати. Багатьом музикантам не потрібні студії звукозапису, вони записуються на кухні на колінах, але як світ повертається до вінілу, так і музиканти все більше будуть повертатися до студій.

 

Мова йде не просто про культ, а перш за все про якість звуку. День, проведений на студії, назавжди залишається в пам'яті. Коли пишеться артист, виникає особливий дух. У цей момент повітря можна торкатися. Це ні з чим не можна порівняти, це як медитація або молитва для віруючого, – музикант розуміє, що саме цей дубль стане його посилом в маси назавжди. Просто божевільна штука. Тому я дуже люблю перебувати в студії під час запису. Коли слухаєш вініл, ти ніби торкаєшся до того, що було там. Це надихає набагато більше, ніж будь-яка бізнес-стратегія.

 

 

– Але студія заробляє?

 

– Так, але можу сказати точно: якщо студія створюється заради бізнесу, не робіть її взагалі. Це незрівнянно по тій кількості вкладень, яких потрібно зробити. Ви можете заробляти в процесі, але ніколи не окупиться. Це повинно стати частиною життя, як з покупкою квартири – купуєш і живеш в ній. Так і зі студією.

 

Ми не займаємося поп-музикою в розумінні поганий, вульгарної попси. Те, яку музику слухає людина, багато в чому визначає її ідеали, принципи, погляди, інтереси в житті. Я хочу, щоб через музику люди осягали глибший, усвідомлений, захоплюючий світ. Потрібно виходити за рамки банальності, вульгарності, дурості. Ми не можемо відхреститися від музики, вона оточує нас повсякденно: на вулицях, у ресторані, в транспорті, в супермаркеті. А музика – це відмінний спосіб спілкування, тому чим більше буде якісних пісень, тим менше людей будуть цікавити примітивні речі.

 

– До теми правдивості і щирості в мистецтві: згадала про книгу «Уламки неба, або Справжня історія Бітлз», написаної бітломанами Юлієм Буркіним і Костянтином Фадєєвим. Після неї дійсно усвідомлюєш бекграунд кожної пісні: наприклад, чому Hey Jules змінили на Hey Jude...

 

– Так, так і повинно бути, тому що, якщо тобі продюсер говорить «давай замінимо це слово на інше, тому що так зрозуміліше публіці», – це нечесно. Коли ти сам пишеш пісні, то розумієш, які емоції і переживання за цим стоять, і тому ти часто непохитний, так як в піснях розкриваються себе. Або ти готовий бути непідробним і справжнім, або краще взагалі не займатися музикою. Складно писати пісні і не романтизувати це. Але прагматики повинні бути поруч – це ті, хто просуває музиканта.

 

Власне кажучи, займаючись музикою, ти потрапляєш у світ неадеквату. Але якщо тобі в ньому комфортно – це твоє, адже коли знаходиш однодумців, то не потрібно проходити десять стадій пізнання один одного, ви вже на глибокому рівні підсвідомості розумієте, що можете бути відкритими, спілкуватися і отримувати від цього задоволення.

 

– На дні відкритих дверей у вас були учасники груп Bahroma, Panivalkova, «её», Леді Джанк, Edgar Vinnitsky. Ви з ними співпрацюєте, записуєте?

 

– Так, деяких записуємо, з іншими співпрацюємо і просто дружимо. День відкритих дверей звучить дуже офіційно, а взагалі-то всі, хто прийшов – це певна спільнота людей, у них немає відчуття, що вони тут, тому що вони артисти. Найбільш вживана в «Истоке» фраза: «Я б тут жив». Приходячи сюди, музиканти розуміють, що вони вдома, що тут не потрібно надягати маски, які є в шоу-бізнесі. Коли ти обираєш займатися музикою, це єдине, в чому ти себе бачиш, тоді це по-справжньому. А якщо можеш жити без музики, живи.

 

Ми копирсаємося у студії щодня, ведемо переговори, навчаємо один одного, обговорюємо фільми. До нас заглядають у вікна, людям цікаво, чим ми тут займаємося. Коли приїжджала Джамала, протягом чотирьох днів під вікнами сидів її фан-клуб

 

 

– Кого з музикантів ви записали, які кліпи були зняті в «Истоке»?

 

– Артисти, які записувались у студії – це Джамала, Rozhden, Layah, Dilara, Настасья, «Агонія», «Скай», Оля Діброва, Гайтана, Constantine, Indietronics.

 

Єдиний кліп, який був тут знято – це Pisces групи Jinjer. Їх музика більше орієнтована на західну аудиторію, їх відео дійсно збирають мільйонні перегляди, записане у нас в тому числі.

 

Ще є Istok live Sessions – серія живих виступів. В Україні мало хто займається лайв, тому конкурувати практично ні з ким, але наш акцент на тому, що ми пишемо якісний звук. Потрапити в проект Istok live Sessions, просто заплативши грошей, неможливо – цей проект ми фінансуємо самі. У Istok live Sessions у нас записувалися Sunsay, Brunettes Shoot Blondes, Крихітка, O.Torvald, Валентин Стрикало, «її», 5 Vymir, YUKO, Stepan i Meduza, MYOPIA, Sinoptik.

 

 

В цьому році ми спробували також формат Istok Stage на фестивалі «Вулична їжа», де нашим завданням було популяризувати молоду українську сцену. Публіка цього фестивалю в більшості незнайома з такою музикою, наприклад, з групою «її», Stepan i Meduza, або «Леді Джанк». Нам було важливо поєднати два компоненти, коли людина прийшла поїсти і провести час з сім'єю, але ще і зацікавився новою музикою. Правда, відповідь на питання «вийшов цей експеримент?» – більше ні, ніж так. Люди були не готові до такої музики. Часто перше, що зазвичай робиш, коли стикаєшся з новим – це говориш «ні» і лише потім шляхом більш тісного контакту починаєш розуміти.

 

І все ж ми рухаємося до співпраці з фестивалями. В кінці червня буде старт відразу трьох проектів, про які ми скоро розповімо. Крім цього, проведемо ряд закритих вечірок, вініл-вечорів в «Витоки». Хотілося б, щоб це було якесь secret place, куди всі хочуть потрапити, тому що ті, хто у нас був, розуміють, що це повний рок-н-рол. Справа ще в тому, що молоді українські альтернативні музиканти стикаються з тим, що просто ніде виступати, їх запрошують на корпоративи, але поки вони не можуть зібрати великий зал. Тому такі лайн-апи створюються саме для того, щоб про групах дізналися якомога більше людей.

 

– Розкажіть про освітній проект Istok & Music Hub Education.

 

– Це ситуативні лекції, які ми організовуємо, щоб допомагати з усвідомленістю і освітою. Наприклад, лекція Мілоша Єліча – того, хто домігся нинішнього звучання «Океану Ельзи». Це ж прекрасно, коли професіонали готові ділитися своїм досвідом, інакше ми ніколи не піднімемо індустрію, яка, як на мене, поки знаходиться в зародку. На літо зараз ми робимо паузу, а з вересня знову запустимо лекторій.

 

16 і 17 червня в Sentrum і у нас в «Истоке» буде дводенний форум Selector Pro за підтримки Британської Ради – це воркшопи з музичного продакшену та просуванню нових імен. Іноді люди роками сидять з якимись ідеями, тому що просто не можуть знайти союзників. Ми відкриті до таких співпраць, так як наша студія досить обладнана аби проводити подібні заходи.

 

– Спільно з Like This films ви зняли короткометражку «Исток». Свого роду маніфест музиканта. Про що цей міні-фільм особисто для вас?

 

 

– Про те, що залишається за кадром. Головні герої – це збірні образи. Це не документальний фільм і не промо-ролик, а приблизне інсценування, історія. Бути творчою людиною – це завжди ходити по лезу ножа. І ти не можеш впасти ні в одну, ні в іншу сторону, тому, що або перетворишся на закінченого наркомана, впадеш у депресію, накладеш на себе руки, або станеш занадто прагматичним і втратиш відчуття творчості.

 

Дуже важливо балансувати, щоб не впасти у крайнощі, зберігати самоконтроль, але в певних випадках відпускати ситуацію і дозволити статися тим речам, які повинні статись. Багато прощаються з музичною кар'єрою, але це не завжди робить їх щасливими. Я за те, аби пройти всі випробування, але залишатися з музикою. Це дуже нелегкий шлях постійного самоаналізу, навіть багато в чому руйнування, але без музики і мистецтва ми були б тваринами. Тому музиканти беруть на себе величезну місію.

 

– Назвіть ваш, скажімо, топ-15, улюблених груп і виконавців. І які нові групи для себе відкрили за останній рік?

 

– Я обожнюю фестивалі і вбираю в себе багато музики. Ті, хто мене надихає – це Bob Dylan, Nick Drake, Pj Harvey, Nirvana, Radiohead, Arcade Fire, The xx, eё, The Velvet Underground, Joy Division, Chinawoman, Kurt Vile, Foals, Lykke li, Florence, Kings of leon і ще купа маловідомих інді-груп.

 

 

Дякуємо за переклад українською користувачу DeCoder.


comments powered by Disqus