12 січня 2017

З театром по дорозі: чому тур «Альберта, або Найвищої форми страти» – це важливо

2017 рік розпочинається неординарною для українського театру подією. В семи українських містах покажуть оновлену виставу «Альберт, або Найвища форма страти» за оповіданням Юрія Андруховича. Напередодні туру актуального вітчизняного театру творці вистави розповіли Platfor.ma, через що довелося пройти «Альберту» від його народження у 2013 році й чого можна очікувати від цього пройдисвіта.

 

 

Режисерка Оля Михайлюк поєднала у цій виставі не лише різні мистецькі напрямки, а й митців, що раніше ніколи не працювали в такому складі. Разом із автором тексту історію продавшого душу дияволу Альберта оповідають бажаний гість багатьох міжнародних джазових фестивалів, контрабасист Марк Токар та співачка, відома дослідниця автентики Уляна Горбачевська. Цей нетиповий аудіоматеріал опрацьовує, додаючи атмосферних шумів, скрежетів і тріпотінь, звукорежисер Віктор Новожилов, знаний також як учасник гурту «Перкалаба». Графіка, створена спеціально для вистави художником, перформером, солістом квір-гурту «Людська подоба» Анатолієм Беловим, проявляється у виставі завдяки відомій своїми експериментами vj-групі CUBE. Platfor.ma розпитала цих творців про те, що ж вони наробили – і чого чекати далі.

 

 

– Чи можете пригадати, як Ви вперше сприйняли пропозицію попрацювати разом?

 

Юрій Андрухович: Було радісно, що от знову щось нове. Я в той час уже дуже міцно прив'язався до сцени, тому участь у новому сценічному дійстві мене тішила. Крім того, я вже багато років зі, сказати б, віддаленим респектом ставився до творчості Марка Токара, тож мені сподобалась ідея зробити що-небудь разом.

 

Уляна Горбачевська: Я прочитала оповідання. Увагу тримав фінал, який і став вирішальним в моєму рішенні. На цей момент я вже співпрацювала з Марком і знала Олю. І не мала жодної гадки, як буде виглядати співпраця з Юрієм Андруховичем. Але після знайомства у Франківську відчула, що все складеться якнайкраще.

 

Віктор Новожилов: До того ми не працювали разом, але здебільшого були знайомі поміж собою. Хоча, можливо, тоді лише думали, що були знайомі. Пропозицію сприйняв як і все, що доводиться сприймати вперше: несподівано, дивно, цікаво, не зрозуміло, але чомусь робиш.

 

Анатолій Белов: Я погодився, але був впевнений, що швидше за все відмовлюся від роботи. Говорив відкрито, що не розумію своєї участі в цьому проекті, адже займався зовсім іншим мистецтвом. Андрухович з контрабасом і співом здавався мені чимось занадто класичним. Проте мене вразила і надихнула робота Олі над цим проектом, і я зрозумів, що був дещо упереджений. І що цей твір багато розповідає і про зараз.

 

– Чи змінив «Альберт» Ваше життя? 

 

ОМ: Зустріч з Альбертом — одна з найважливіших у моєму житті. За освітою я не режисер. І не знаю, чи в нашому випадку коректно вживати таке визначення щодо моєї ролі в проекті. Але як би там не було — режисер, автор ідеї, сценограф з повноваженнями режисера — важливо, що це було те, чим мені найбільше в житті подобається займатися. Це мій перший твір. Завдяки йому я зрозуміла, як сильно я люблю хорошу літературу, музику, графіку, світло, театр і тих прекрасних талановитих людей, які мене оточують і яким я довіряю.

 

ЮА: Життя мого він не змінив. Але я досі люблю його виконувати, тому підганяю свої життєві плани під нього, під наші зустрічі, репетиції, тури та виступи. «Альберт» – серед моїх абсолютних пріоритетів.

 

УГ: Якось Марк сказав, що я відкрила в собі клоуна у цій виставі. Насправді, сам твір має в собі високу амплітуду емоційних коливань. В мене з’явилась можливість протягом години подорожувати різними станами. Протилежними. Від аскетичного до бурлескного, від драматичного до комічного. Як таке може не подобатись? А ще — це страшенно цікавий досвід, коли в одній команді сходяться люди з різних світів: література, музика, відеоарт, графіка... Все дуже різне, але прекрасно співіснує і взаємодіє.

 

МТ: Я дуже сильно переживав початок цієї роботи. Негідника Альберта надто глибоко (але щиро) пропустив крізь себе. Це приємно і відповідально — опинитися в великому механізмі перформансу, де є багато складових, і усвідомлювати себе одною з важливих деталей, які приводять до руху велике ціле. «Альберт» з'явився у світ під час глобальних, страшних і прекрасних змін в країні, і це символічно. Крім цього, «Альберт» розкриває та розширює мої особисті творчі можливості. Тут я існую не чисто в музичному просторі, як раніше, а в театральному. І це кожного разу новий виклик.

 

ВН: Додає унікальних відтінків мені в життя і вдосконалює.

 

АБ: «Альберт» життя моє не змінив, але я познайомився з цікавими людьми і спробував себе в чомусь зовсім новому. Був  хороший досвід подолання кордонів між кожним з учасниць-учасників і прислухання один до одного, і для мене цим і важливий проект перш за все.

 

vj Glow: Для мене це рідкісний приклад неоднозначного витвору, який дає змогу відчувати та думати багатовимірно, що природньо для людини. Хоча візуально «Альберт» чорно-білий, всі його барви — у звуках і сенсах, які існують на межі поєднання музики, слів, образів.



– За три роки відбулося понад десять вистав у різних містах України. Які моменти в турах стали для Вас знаковими?

 

Оля Михайлюк: Я пам’ятаю всі виступи. Прем’єра — опенейр — невелика нічна сцена фестивалю АртПоле, просто під зірковим небом, поруч з усіма на світі «страченими вогнем єретиками, содомітами, чарівницями, євреями і збунтованими козаками». І вже наступний виступ — закриття фестивалю Meridian Czernowitz у величезному театрі — «найвища знать комфортно розташовується під гафтованими золотом пурпуровими навісами на балконах кам’яниць і палациків». Потім був експериментальний виступ на Гогольfest. Там ми побачили «пронизливих посланців»: дія відбувалася у спустошеному промисловому приміщенні, і в простір вистави залетіли два птахи — білий і чорний.

 

Коли ми грали виставу у Львові, просто неба, на моменті, коли Юрій вигукнув «піднявся той моторошний вітер», він насправді піднявся. В Києві ми грали «Альберта» чотири рази. Звичайно, запам’ятався виступ в Молодому театрі — в момент загострення подій на Майдані, коли зупинили метро, закрили всі театри й офіси в центрі. Тоді всі глядачі прийшли в чорному, але був аншлаг. І зараз ми невипадково вирішили повернутися до Молодого театру, важливо відіграти оновлену версію саме тут. Були ще Франківськ і Одеса — неодноразово, Тернопіль, Дніпро, Запоріжжя. Про це можна писати наступний твір — пригоди нечестивого Альберта на початку ХХІ сторіччя.

 

ЮА: Усього тільки понад десять? А мені чомусь здавалося, що значно більше. На першому місці, безумовно, лютневий тур 2014 року. Ми починали його у Франківську в ті самі хвилини, коли силовики Януковича штурмували Майдан, а закінчували в Одесі, коли в Україні вже була інша влада. Посередині був Київ, де на ранок після нашої вистави з'ясувалося, що Янукович утік і можна гуляти Межигір'ям. Це незабутньо, звичайно — вирішальні дні і ночі революції. Просто якийсь мандрівний семінар на тему «Мистецтво і революція».

 

УГ: Найбільше запам’яталися виступи в часі туру 2014-го, коли тривав Майдан. Київський виступ був як в тумані. Я запросила волонтерку Юлю, з якою спілкувалась декілька тижнів виключно по телефону. Вона підійшла після виступу — в білому халаті, працювала в медпункті Майдану. Ми обнялись так, ніби знались все життя. Саме їй доручили коробку з телефонами убитих хлопців, і вона мусила відповідати на дзвінки, де висвічувало «мама». В Запоріжжі публіка прийшла до нас на виступ, як на барикади. В цьому було щось сакральне, а не бравадне. Я не знаю, чи ще колись переживу подібне. Спогади цього періоду не діляться на сцену і життя. Все суцільним потоком. Все справжнє і сильне.

 

 

Марк Токар: Пам'ятаю всі вистави, бо «Альберт» завжди різний, завжди є доповнення, розширення. В першому турі містами України з'явилися поетичні виміри. Протягом того туру в країні відбулися просто історичні події. Подорож з Тернополя до Києва була ускладнена, тоді Київ не приймав взагалі потягів із Заходу. Ми проспали ніч у вагоні в Тернополі і вдень доїжджали автобусом. Водій, який нас відвозив, їхав за своїм пораненим сином, але той намовляв батька лишити його в Києві, а забрати до дому важко пораненого товариша. В Києві виставу в Молодому театрі хотіли відміняти взагалі. Але якимось чудом вона таки сталася. Глядачі були прямо з Майдану. Пам'ятаю той запах диму, який наповнив зал. Зовсім особливим був львівський травневий показ. Це був опенейр на Музейній площі біля Домініканського. Тоді були акробати, факіри і кати-спалювачі.

 

vj Glow: Найбільше пам'ятаю виступи на майданчиках просто неба — в Унежі, Львові й Одесі. Наша вистава дуже чуттєва та просторова, в ній задіяно максимум відчуттів і природні стихії — вітер і вогонь (у Львові додалась вода, коли пішов дощ). Навколишній світ резонує, відгукується, і з цим цікаво працювати.

 

ВН: Репетиції в Хмелевій в Дністровському каньйоні, хороводи через вікна; святкування нового року в березні в Дніпрі, траса Тернопіль-Київ в 2014-му, перше для мене зимове море в Одесі, львівська вистава біля Домініканів, і ще мабуть багато всього забув.

 

АБ: Запам’ятався виступ коли були ті драматичні події і «Альберт» був чи не єдиною виставою в Києві. Було потужно і пронизливо. Той момент, коли публіка і дійство стали єдиним організмом.

 

– Цього разу тур пройде від Луцька до Маріуполя. Чого ви очікуєте від цієї подорожі? Чого нам очікувати? Зустріч з якими містами найцікавіша?

 

ОМ: Цього разу маємо чотири міста, де будемо грати вперше — Луцьк і Хмельницький, Харків і Маріуполь. На нас і «Альберта» чекають пригоди. Нові люди й нові простори. І дуже важливо, що ми не робимо «тур Сходом» чи «тур Заходом», нас всюди чекає наша українська публіка.

 

ЮА: Не хочеться їх, міста, ділити. Кожне з них заслуговує на власну увагу, власні очікування. Я знаю, що буде фізично складно — переїзди і виступи фактично щодня. До того ж кінець січня, холодна пора в нашій холодній країні, зали переважно погано опалювані й добре, якщо не напівпорожні. Але я, мабуть, таки назву Маріуполь як щось цілком окреме. Зі зрозумілих причин. Зокрема й тієї, що там усе ще вирішується наше бути чи не бути.

 

УГ: Маріуполь — це невідоме. Дуже цікаво як сприймуть. І цікаво, які відчуття принесе Молодий театр  у Києві. Я думаю, ми всі дуже змінились за ці майже три роки...

 

 

МТ: Для мене є важливим кожен виступ. Не існує номінального відігравання. Збалансованого, «професійного», рівного, якоюсь мірою рівнодушного. Перш за все, для мене цікаво буде грати там, де я ще не з'являвся з цією виставою, або не грав раніше взагалі. Наприклад, в Маріуполі чи Хмельницькому.

 

Vj Glow: Не малюю собі заздалегідь, хоча знаю, що відкриттів буде багато, і хотілося б мати можливість всі їх збагнути. Ніколи не був у Маріуполі, хоча багато чув про нього, як і всі зараз. Цікаво побачити самому, відчути людей, що живуть там, зрозуміти, познайомитись і показати їм, що ми відчуваємо і робимо.

 

ВН: Очікую в доброму здоров’ї та пам’яті побачити, все, чого не побачить більше ніхто в цьому світі так само. Деколи дочитуєш назву міста і несвідомо оцінюєш: «шо за діра?» або «мало би бути прикольне місто», а насправді все виявляється полярно навпаки, або не навпаки, або не виявляється, коротше, без закономірностей, як і все. Я до того, що було б непогано зустрітись зі всіма містами, побачимо.

 

Фото: Зелений театр. Ілюстрації: Анатолій Белов.