20 квітня 2017

«Це 1,6 мільйона історій»: як Євросоюз допомагає українцям не забувати про переселенців

В Україні залишається 1,6 млн переселенців, однак медіа все менше пишуть про людей, які змушені були втікати від війни. Проект Євросоюзу «Голос місцевих ЗМІ» звертає увагу на проблему і ділиться найкращими світовими практиками з цього приводу. Platfor.ma поговорила про те, чому переселенців варто пам’ятати, з координаторкою ініціативи Оленою Садовнік.

 

 

– Як виникла ідея такого проекту?

 

– Спочатку журналісти багато показували, як переселенці залишають окуповані території  та анексований Крим. Потім цікавість вщухла, вже не було яскравої картинки масових переїздів. Таке враження, що їхня доля більше нікого не цікавить. Але важливо продовжувати писати історії цих людей, у цьому й ідея нашого проекту.

 

 

Це 1,6 млн історій. Жодна з них не закінчилася переїздом з точки А в точку Б. Люди змінюються, розвиваються. У нас багато випадків, коли переселенці, переїхавши на нові місця, почали створювати бізнес, згуртовувати місцеві громади. Такі історії надихають, показують, що не варто опускати руки. Вони руйнують стереотип, що переселенці лише сидять на соціальній допомозі.

 

Насправді, ВПО – це великий ресурс для розвитку. Наші учасники робили репортажі про лікарів-переселенців, які допомогли покращити медичні послуги в містечках. Інший герой репортажів – маркетолог із Донецька – зараз розвиває еко-туризм на Харківщині. Розповідав нам, що раніше «торгував» в агентстві, а тепер займається зовсім іншою сферою – розводить гусей.

 

З іншого боку, за кордоном ця тема мало відома. Ми намагалися це змінити, допомогли «Громадському» зняти два документальні фільми для іноземної аудиторії. Ми переважно орієнтуємося на країни Європи, але про фільми дізналася українська громада Південної Африки. Вони попросили дозвіл на трансляцію і запросили до Кейптауну етно-гурт, який  брав участь у створенні фільму.

«Дивина» – це вихідці з Донеччини, які співають українські народні пісні. Ще коли солістки жили в Донецьку, то їздили по селам збирати фольклор. Про це розповідається в одному з наших фільмів – «У дома». Ним ми намагалися розвіяти стереотип, що Донбас є чимось чужим для України, що він російський. Якраз у фільмі ми показали, що на Донеччині дуже давні українські традиції, які живуть і зараз.

 

Пригадую, що коли я працювала в Сєвєродонецьку, то ходила на місцевий ринок за продуктами і ще там помітила: десь 70% людей – україномовні. Для мене це було несподіванкою.

 

– Яким є досвід інших країн у висвітленні подібних тем?

 

– Наші  тренери Фундації Томсон займалися журналістикою із часів Балканського конфлікту. Вони вчать олюднювати історії. Спочатку потрібно знайомити читача з історією окремої людини, а потім переходити до статистики. Так матеріал буде цікавіший, ніж просто подати статистику і коментар держслужбовця.

 

Тренер  Фундації Томсон із Кіпру, Девід Хендс, розповідає, що тема переселенців залишається актуальною на довгий час. Кіпрському конфлікту вже понад 40 років, а ЗМІ досі пишуть про переселенців: йдуть судові процеси про повернення нерухомості або відшкодування за сплачену нерухомість.

 

На жаль, українським ЗМІ також потрібно до цього готуватися. Історія показує, що тема переселенців залишається десятиліттями.

– Чи знають в ЄС про гуманітарну проблему з переселенцями в Україні?

 

– Не всі європейські ЗМІ можуть собі дозволити власне бюро в Україні. Через це вони мають доволі обмежену інформацію. Ми хочемо налагодити зв’язки наших місцевих журналістів з європейськими, щоб вони могли швидко зв’язатися з журналістом на місці.

 

До нас відгукнулося Політіко – одне з популярних видань Бельгії. Разом із іншими європейськими ЗМІ вони зареєструвалися до нашої онлайн мережі «Голос місцевих ЗМІ». Це карта із місцевими кореспондентами та іноземними редакціями. Якщо відбуваються якісь події, можна зв’язатися з локальними журналістами. Ми перевіряємо всіх учасників мережі, фільтруємо фейкові профілі.

 

Крім того, усі наші матеріали доступні у хорошій якості онлайн. Їх можна безкоштовно скачувати і монтувати. Деякі з них уже використовує ток-шоу «Полілог» на 5-му каналі. Цей приклад показує, як регіональний контент може вийти на національний рівень.

 

Коли ми починали роботу, було навпаки. Журналісти передруковували матеріали центральних ЗМІ, ігноруючи життєві історії поруч себе. Ми розповідаємо, що історії переселенців не вичерпуються, варто лише пошукати.

– Чого не вистачає українським журналістам у висвітленні теми переселенців?

 

– Перш за все досвіду. Адже це відносно нова тема для нас. Коли з’явилися переселенці, ніхто не знав, як про це писати. Наприклад, коли журналіст іде на інтерв’ю з переселенцем, він має відвести для цього більше часу, ніж на звичайне. Людям, які пережили травму, просто складніше говорити. Вони можуть висловлюватись повільніше. Такі нюанси варто враховувати.

 

На завершення проекту ми запросили найактивніших редакторів і журналістів сформувати власні поради, яким навчилися на наших тренінгах. Із цього вийшло 20 настанов про те, як писати про переселенців. Звичайно, вони не є вичерпні, але були сформовані на основі півторарічної практики.

 

– Які ці поради?

 

– Найперше, на що звертаємо увагу – уникайте таврування. У жодному разі не варто виокремлювати ВПО як окрему групу. Це такі ж громадяни України, але вони опинилися в дуже складних обставинах.

 

Наша підсвідомість працює так, що коли ми виділяємо певну групу осіб, їх дуже легко стереотипізувати. Особливо з приводу соціально-економічних проблем. Наприклад, переселенців часто звинувачують, що через них зросли ціни на житло. Подібні заяви не мають підтверджень. Ми дослідили тему житла у Львові, взяли інтерв’ю в експертів з нерухомості. Виявилося, що підняттю цін на житло сприяла загальна кон’юнктура ринку, зріст попиту, девальвація гривні. Але переселенці були першими, кого звинуватили.  

 

Друга порада – завжди намагайтеся висвітлювати ситуацію в контексті. Якщо ви пишете про якусь подію, потрібно знати чи це одиничний випадок, чи це є проблемою для місцевої громади.

 

Також були випадки, коли ми записували дуже хороші інтерв’ю, а ввечері люди телефонували і просили їх не публікувати. Тут важливо, щоб ЗМІ йшли на зустріч. Як правило, у переселенців залишилися рідні на непідконтрольних територіях, чи в анексованому Криму. Журналісти мають пам’ятати, що безпека людей – на першому місці.

 

Часто переселенці хочуть розповісти свою історію, але переживають за свою безпеку або за своїх рідних. Що можна зробити в такому випадку? Якщо це друковані, чи онлайн засоби, перше – це анонімність.

 

Для візуальної картинки поширеною є думка, що можна зняти оповідача, а під час монтажу розмити або затемнити обличчя. Насправді це не добра ідея: оригінал відео може потрапити в погані руки, на непідконтрольну територію. Завжди існує вірогідність виявити особу. Ми вчимо, як знімати креативно, щоб це було цікаво глядачу і безпечно для оповідача. У Полтавській області ми робили репортаж про переселенця на заводі. Оператор тоді знімав лише руки. Можна знімати й зі спини. Такі моменти здавалося б очевидні, але не всі про них знають.

 

– Як вибудувати довіру з переселенцем під час інтерв’ю?

 

– Як радять наші спеціалісти, почати інтерв’ю краще із неформальних запитань. Наприклад, про спорт чи улюблену їжу. Так журналіст покаже, що його цікавить людина як співрозмовник, а не лише сенсація. Це розрядить атмосферу, зробить розмову менш напруженою.

 

– Ваш проект нещодавно продовжили. Які маєте плани на найближчий час?

 

– За півтора року роботи з місцевими ЗМІ ми побачили, що соціальні теми дуже часто відсовуються на задній план, це стосується й теми переселенців. Всі хочуть робити швидкі новини, які дають більше кліків. А публікації на соціальну тему потребують більшої уваги. Щоб вийшов якісний матеріал, потрібно приділити більше зусиль – цікаво написати історію, доповнити хорошими фото. Як правило, у редакцій не вистачає на це часу і кадрів. Вони зайняті елементарним виживанням. Тому наступні півроку ми будемо надавати бізнес-консультації місцевим редакціям, як ставати прибутковими.

 

У нас уже завершився відбір восьми регіональних ЗМІ для пілотних тренінгів по медіаменеджменту. Міжнародні і українські тренери допомагатимуть написати бізнес-стратегії. Також ми надаватимемо гранти для дослідження аудиторії. Як показали наші редакторські форуми, дуже часто ЗМІ працюють навмання, не маючи точних даних своєї аудиторії.

 

На наших попередніх тренінгах учасники нам закидали: от ви привезли британських тренерів із сучасним обладнанням, а якби ці тренери поїхали до наших редакцій побачити, в яких умовах ми працюємо. Так от тепер наші іноземні тренери їздитимуть в редакції, радитимуть, як можна оптимізувати робочі процеси, як ефективно виходити онлайн, використовувати соціальні мережі.

 

 

Інтерв’ю опубліковано у співпраці з Вісником Представництва ЄС в Україні.


comments powered by Disqus